Окупація

Окупація. Цей термін використовується для позначення окупованих територій Криму та сходу України. Але сама окупація має набагато ширше охоплення та глибину.

Перша частина знищення якоїсь групи людей полягає в їх дегуманізації та приниженню. Ви це помічаєте, але робите вигляд що це вас не стосується. Або навіть додаєте свої  негативні емоції проти усього українського. В такому разі вітаю, ви вже зробили перші кроки до нового геноциду в 21 сторіччі. І зовсім не важливо ким ви станете для окупанта: жертвою чи пособником, ви вже на його стороні.

Розповім декілька історій, які відбулись протягом кількох днів на цьому тижні.

Я не знаю як широко транслює то радіо, я навіть станцію не знаю, більше того я не впевнений що то одна станція…

А почув я буквально наступне – ведучі грали в гру з глядачами, дівчина розмовляла по українські й грала абсолютно вочевидь за сценарієм (тут і тон яким вона говорила й інтонація згоди на приниження, й власне сам контекст навмисно спотворений щоб це помітили всі), зображала дуже недалеку особу (якщо сказати м’яко..). В той час як ведучій підкреслено спокійний, розмовляючи “по-руські”, впевнений в своїй перевазі, зверхнім тоном, немов вчитель що звертається до дурного учня так що решта класу змогла по реготати з жертви, пояснював аудиторії елементарні речі.

Дурну українку “вчив” розумний росіянин. Я поспішав на роботу й мені було не до того щоб сидіти та аналізувати підводні камені. Але це було так очевидно, так прямо й так принизливо. Стало огидно за те радіо та з передане через нього бридке відчуття приниження. Відчуття приниження усіх “дурних нєрускіх” які такі дурні що мало того що самі “неруські”, так ще й мають наглість розмовляти на “нєруській”.

Міг би й забути – роботи багато, голова зайнята постійно, так би й було якби не одне але. Пізніше того ж дня я почув радіо де чи то навмисно, чи я вже й не знаю як, по іншому – в ряд доволі приємних, фактично класичних пісень англійською, вставили попсу з матами.. я спочатку подумав що ця пісня російською, але частково вона буда українською. Відчуття те ж саме що й зранку.

Пригадав вранішню ситуацію. Задумався. Це збіг чи саботаж? Ну знов таки відкинув це геть. Навіщо мені негатив. Дістало вже писати про негаразди. Прийшов додому й зайнявся своїми домашніми справами. Забув про це. Хоча відчуття приниження й проблема яку поставило почуте залишились. Й дуже скоро вони знов спливли.

Протягом декількох днів займався своїми справами, роботою, аналізом робочих та життєвих проблем, про  почуте не згадував, вони відійшло на задній план й тихесенько стиралось з пам’яті під тиском нових проблем, але потім я побачив це відео.

Дітки чесні, устами малечі говорить істина, й хоча батько в коментарі запевнює що все добре, але коли дитина так плаче, вона відчуває те ставлення до себе. Ставлення приниження. Лише тому що має “нєправільную націю” – українка.

А у неділю ще один епізод. Кілька повідомлень у фейсбуці від Романа Кушнарьова:

Рівень української свідомості серед дорослого населення, мабуть, чудово корелює з кількістю глядачів на фільмі “Жива” в Планеті Кіно.

У залі на 150 набралося чоловік 10. І це у вихідний день та на вечірній сеанс. Давно кажу, що працювати й виховувати треба те покоління, якому зараз 10-20 років. Старші вже визначилися, хто вони.

А ще відвертим знущанням перед фільмом “Жива” була реклама “Слуґі народа-2”. Це мало настільки мерзенний вигляд, що бракує слів передати відчуття.

І поки відбувається дегуманізація українців деякі громадяни приміряють чоботи панів щоб скоро “ставить хохлов на мєсто”. Кличуть злочинця януковича “назад, чтоби вигнал укропов із власті” – звісно ж що лише росіяне можуть правити цією територією – Україною. Мостять собі шлях назад, пост Олени Батинської:

Пока Европарламент принимает резолюцию о противодействии российской пропаганде, у нас она процветает буйным цветом…

І лише те що ми не повинні мовчати – це ЄДИНИЙ наш шанс вижити. Оновлення посту пані Олени це підтверджує.

UPD: 12 сепарських бордів -всьо. Нема.
Дяка!
З іншими спробами розхитати місто йде робота.

Ми усього лише просимо поваги до себе, поваги до культури та традицій, до історії та мови, до нації тієї країни де ми усі живемо. Для деяких ми просимо забагато, й мусимо мовчати й терпіти усі приниження мовчки. Мусимо взагалі зникнути й залишити культурне поле вільним для руського міру. Й вони душать все українське, все “нє-рускоє”. Поки ще морально, втім я знаю й про фізичні погрози людям.

Україна. Ми західні “чукчі” з яких знущаються окупанти. Не зважаючи на формальну незалежність ми знаходимось у фактичній окупації. Нас зневажають, знущаються та принижують. Так як може знущатись лише окупант на підлеглій йому території. Ми живемо не в, а на Україні. Ми хохли, українські чукчі. Якщо не вірите – включіть радіо чи телебачення.

Поділитись в:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *