“Ленінопад”

“Ось навіщо йому стільки уваги?”

“Що він такого поганого зробив, щоб зносити памятки йому?”

“Кому він заважає?”

Багато подібних питань виникають, коли чуєш термін “ленінопад”. В цілому є три категорії людей:

ті, що за деленінізацію, та можуть це обгрунтувати,

ті, що проти й також обгрунтовують постать Леніна,

та основна маса громадян, яким власне все одно хто там стоїть, аби ж тільки не заважав людям спокійно жити.

І чому ж не всі так вважають? Чому комусь Ленін заважає, а хтось, навпаки, захищає його, немов би дії з памятником порушать нормальний плин життя? Ну правда – яка різниця що там стоїть? Ну краще б про дороги думали, або про освітлення, а ще краще людям давали якусь роботу з величезної зарплатнею!

Але ж ми зовсім не про це. А про те, яка ж взагалі причина такої уваги до цих памятників. По-перше, давайте розберемось з тим, що він власне таке, цей пам’ятник. Подивимось енциклопедію:

Пам’ятник — витвір мистецтва, створений для увічнення пам’яті про людей і події. Найпоширеніші види пам’ятників — скульптурна група, статуя, бюст, меморіальна дошка, тріумфальна арка, колона, обеліск тощо.” Таким чином ми бачимо що термін “пам’ятник” є узагальнюючим, в поняття якого входить зокрема “статуя” – основний вид представлення Леніна в радянському зодчестві в усіх містах та селах. Це більш конкретно. Дивимось визначення:

Ста́туя — твір круглої скульптури, що зображує людину або тварину (подеколи також міфологічні і/або фантастичні істоти); один з основних видів скульптури“. Це цілком відповідає науковому визначенню більшості архітектурних споруд Леніну в Україні. Саме ці споруди почали падати останнім часом, падати навіть частіше, ніж раніше. Тобто, це вже не перший раз, коли на статуї Леніну спокушаються? Коли ж таке було?

Взагалі періодів звільнення від скульптурних груп Леніну було декілька:

1. Пов’язаний з періодом окупації України фашистською Німеччиною. В цей час статуї та інші символи радянської епохи знищувались окупантом задля ідеологічної боротьби з населенням України. Відновлення цих памяток по закінченню окупації сприймалось, як героїчна боротьба з німецьким окупантом. Власне це й обурює більшість захисників статуй Леніна в Україні. Память про німецьку окупацію паплюжиться вандальними актами “ленінопаду”, й викликає неприємні спогади з Другої Світової Війни.

2. Період пов’язаний з офіційною незалежністю України – в девяності роки двадцятого століття “ленінопад” як термін ще не існував, але усі країни СРСР з великою радістю звільнялись від жахів Радянського Союзу, та всього, що про ці жахи нагадувало. Саме в ці часи відбулись наймасовіші знищення статуй Леніну та радянським політичним діячам. Для України, як і для більшості країн колишньго Союзу, це також було звільненям від памяток окупації іншою державою. 75-річної окупації, яка призвела до руйнівних змін в культурі та генофонді як українців, так і у інших народів колишньго СРСР.

3. Період війни за незалежність з РФ. Після втечі В.Ф.Януковича країну охопила хвиля руйнувань памяток Радянському Союзу; ідеологічно ця хвиля відображає намагання народу звільнитись від кримінальної влади, яка в своїх інтересах намагалась повернути жахи радянських часів, для максимальної експлуатації людей та власної країни.

Чому ж до статуй Леніну стільки уваги? Це питання потребує розгорнутої відповіді, тому що причин декілька. Але важливішими за причини знищення статуй є те, що ми майже протягом 20 років закривали очі на протирічність постаті Леніну та духовному життю. Особливо приймаючи до уваги розмноженність статуй та барелєефів до багатьох тисяч, що й викликає у прогресивних людей та українських націоналістів бажання позбавити свої міста образів ідеологу Радянського Союзу. Щодо націоналістів, причина роздрату очевидна – для українців життя під будь- якою окупацією- чи німецькою, чи російською- викликає глибоке обурення ідеологізацією постатей архітекторів цих окупацій.

А чому ж прогресивні люди також приєднались в цьому пориві – знесення або переміщення статуй Леніну? З огляду на стан речей в Україні ми маємо духовну деградацію, та примітивізацію історії, культури, побуту. Що й роз’єднує суспільство. Не дає можливості існувати дружньо та з повагою до кожного. Відсутність у переважної більшості громадян цілей, вищих за примітивно-побутові – ось основна характеристика радянського способу існування. Саме зневага до людської особистості, негативні очікування від майбутнього, похмурі погляди на оточююче життя, байдужість – це хвороба яка “прикувала до ліжка” громадян та зневірила нас в нашому майбутньому.

Свою духовність будь- яке суспільство знаходить в культурному, релігійному та науковому розвитку. Тому кожен з аспектів повинен вільно розвиватись та бути широко представлений навколо нас в суспільстві. Духовність суспільству надають церкви та релігія. Саме цей момент й є найбільш болючим в розумінні ролі статуй Леніну. Взагалі їх кількість вимагає використання терміну “ідол” (Ідол – кумир, фантом, предмет сліпого поклоніння), цей термін точно описує роль цих споруд: вони призначені для заміни духовних механізмів існування суспільства на комуністично-атеістичні, повністю підмінивши релігійні поняття й роз’єднавши суспільство.

Поділитись в:
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *