Петров 37 ОМБР

Що таке війна? Чому люди, які живуть в парі сотен кілометрів від лінії жорстоких боїв, не відчувають загрози? Що дозволяє мамам спокійно гуляти з дітьми, школярам бігати до шкіл, студентам навчатись наукам? Завдяки чому, чи кому можливе мирне життя в Мелітополі та в Україні зокрема? Звісно, питання це риторичне – українські воїни встали поперед загрози від терористів та росіян, які прагнуть знищити Україну та українців.

Сьогодні на географічному факультеті Мелітопольського педагогічного університету відбулась зустріч викладачів та студентів з воїном 37 Окремого Мотопехотного батальйону, Олексієм Петровим, одним з тих героїв, які захищають східні кордони нашої держави. Найбільш атакоопасний напрям – Маріупольський. Людина, яка обрала захист держави задля того, щоб не допустити жахів війни в рідному місті, не дати ворогам паплюжити території України, вбивати громадян, знищувати радість та надію на майбутнє. Український Захисник, Воїн.

DSC00978

Аудиторія була заповнена зацікавленими людьми – настільки, що навіть в великій лекційній аудиторії місць для всіх не знайшлось, деяким з присутніх довелось стояти.

DSC00984

В ході зустрічі студенти мелітопольского педагогічного університету цікавились відчуттями воїнів на передовій, дівчата дуже по-хазяйськи турбувались про одяг та харчування хлопців, хлопці – про відповідальність держави перед своїми воїнами.

DSC00990

В своїх відповідях Олексій згадав проблемні та кумедні моменти з фронту. Розповів про те, що бачив своїми очима та про те, від чого бажає захистити Україну будь- якою ціною. Про відношення людей до війни та про стан Української Армії, яка дуже змінилась з початку бойових дій! Згадав про недостатньо професійне освітлення подій державними засобами масової інформації та про докази агрессії з боку російсько-терористичних військ.

DSC00973

Процитую й самого Олексія, який поділився своїми відчуттями від зустрічі:

“Сегодня, мотаючись по городу, аки сайгак полоумный, умудрился снова оказаться в стенах Педуниверситета на встрече со студентами. На этот раз в здании геофака. (Огромное спасибо Людмила Афанасьева за приглашение).

Как всегда интересно, мне уж точно, и в тот же момент сложно. Вопросы разные, вопросы провокационные… Но с другой стороны, а кто донесет до ребят свою точку зрения, как не мы?!….
В любом случае такие встречи на проходят даром. Ни для ребят, ни для меня.
Наконец-то узнал, вернее увидел тех пигалиц, что навязали нам шапочек зимних!)))) От души тогда с ребятами подурачились, а потом эти шапки нас грели в лютые донецкие морозы!
Спасибо вам девчонки!.!
И да… Новые эмоции от ребят. Девчонки….. “Можно вас обнять?” и крепкие рукопожатия от многих парней со словами благодарности.
А если серьёзно, вернее почти серьёзно…. МинСтець! Вашу мать министерскую… Долго ещё солдаты из зоны АТО, в частности из 37 омпб будут за вами хвосты заносить?))) На “Спартан” для нашего батальона я уже навыступал!)
Шутка….
Спасибо вам ребята за очередную душевную встречу! И за подарки тоже… СПАСИБО!”

DSC00985

Спасибі, Алексію

Поділитись в:
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *