“Сказочное путешествие” или как мы играли в Encounter light-quest (NON-enginebased)

День не заладился. Проснувшаяся принцесса потянулась спросоня и звездочкой вытянулась на кровати.

Шось було не так. “Зірка” в неї не вдавалась вже декілька років. Заважав чоловік-лицар, відомий козак-богатир. Зараз рядом його не було. Спати далі було солодко але ж коли це таке було що він прокинувся раніше за молодицю? Да й куди понесло його в спокійний літній день? ДЕ ВІН?

– СТЕПАНЕ! – голосно крикнула наша принцеса.

Зачекала трохи, подивилась по сторонам, кинула погляд у віконце. Немає. Ні Степана, ні записки. Щез!..

… кілька днів потому зясувалось що козак покинув домівку в пошуках друзів щоб пожднатись та вирушитизахищати свою землю. З’ясувалось це в записці яку приніс голуб. В ній було написано:

“Біда, брате, потрібна твою допомога, негайно. Рушай до дорожного каменю. Збираймось там”

IMG_20150616_122219

…ще тиждень потому до принцеси завітали гості, козаки та козачки, усі молоди та красиві як квіти під сонечком. Вони також шукали чоловіка принцеси – Степана. Але що могла зробити та дівчина? Де він подівся вона й сама не знала, про каменюку вони й так вже знали, бо тільки звідти повернулись. Про то що казак був відомий лицар, настільки що згадати а потім прийти до його оселі було просто, тому й рушили саме туди.

Але у принцеси на душі сумно було, лежав каменюкою важкий тягар, то й не чекаючи вдома завітала вона до сусідки-куми. Зачинила дім свого козака-богатиря та й чкурнула сумувати по сусідству…  це не зовсім “по сценарію”? Вона ж мала чекати козака вдома?

З іншого боку, чого ж чекати коли поруч кума, яка готує такі смачнесенькі страви! А принцеса в цей час все ж таки приглядала за хатинкою коханого лицаря, й коли побачила молодих які щось поруч шукали, то покликала їх.

– Хей но! Що ви там шукаєте? Зачинено – не бачите? А ну гой но сюди нема чого шастати біля хати!

IMG_20150616_122519

Побігли хлопці та дівчата до сусідньої хати до принцеси. Й З півшляху почали засипати її питаннями: Де Степан, куди він рушив, що сказав. І як тільки не питали принцесу про коханого, молоді, але все що вона знала, вже і так їм сказала. Та й ще цей сум та депересія… Вона затьмарювала пам’ять та заважала думати.

Допомога потрібна була цій сумній дівчині. А як відомо найкраща допомога для сумуючих принцес це шоколад. Ну звісно є ще кілька засобів, але ж ми Вам про них не розкажемо, в цей день інші засоби якось несумсісні були, якось відразу все було зрозуміло.

Принцеса на радістях від смачного шоколаду та гарної компанії, що згодилась розділити смачненьке, згадала світлий образ місця на сході, де вони зустрілись з Степаном. Вона навіть назву того місця могла б згадати… могла. Точно б згадала як би трохи подумати… але наші молоді козаки та козачки вже чкурнули відразу здогадавшись про це місце… Стоп! Точно! Згадала! Це ж Азовські зорі!..

IMG_20150616_064534

…саме туди й вирушили наші шукачі. Шлях був не блищзький й підд час нього вони думали. Як же вони так зугубились. А якщо б трохи раніше вирушили з хатинок, то як раз би й козака зустріли, й разом з богатирями вирушили б у пригоди. А так доводиться ще розшукувати героя. Знайшшли декілька слідів, але не достатньо щоб зрозуміти куди саме вирушив герой, але достатньо щоб згадати про його принцесу та дом на холмі. А тепер доводиться бігати за ним, шукати по шляхам під палящим сонцем. Добре що шоколад бу смачненьким але ж ще й пити хочеться, та не тільки пити…

А ось й вони – Азовські Зорі. Але ж де богатир. Молоді хлопці та дівчата чкурнули розшукувати його, самі досвідчені зрозуміли що його тут немає, й почали шукати сліди. Навіть знайшли один. Інший. Третій. Четвертий! Ще один!..

IMG_20150616_064553

Хоча й не всі сліди вони знайшли, але не достатньо щоб зрощуміти де ж подівся козак-герой із свома друзями…

…місцевий мольфар, в цей час мовчки спостерігав за невпинним бігом молодих навколо точки сили. Але навіщо йому та їхня метушня? Він дивився на них, вночі спілкувався з зорями та вдень відпочивав в ланах рідного гаю. Втім рано чи пізно ця метушня мала дістати навіть його. Він мовчки вийшов з гаю, чим напугав деяких молодий й протягнув їх хелп-меседж, повідомлення яке мало вказати на місце перебування героя, та повернути молодих у вірному напрямку. Він протягнув їм квіточку. Звичайну польову ромашку. А наші молоді на той час вже були достатньо відкриті природі щоб зрозуміти повідомлення й напрям свого руху: ДО ДОМУ!

11420887_1596921193924878_64519968_n

Втім вдома все також було не так просто, герой-козак вже був в Ромашко-гаю, але покинув його виконуючи свій обов’язок. Втім деякі з друзів що вирушили з ним з самого початку залишились в Ромашко-гаю. Але перше ніж признатись молодим що козак-герой пішов, а вони вирішили… ну трохи перепочити. Зовсім трохи. Як же ж по іншому? Втім щоб не показувати цієї цілі перебування в Ромашці молодим, вони запропонували їм натомість позмагатись. Козацьких розваг було не багато, втім який же козак не знайде радості в будь якому місці? А молоді були ще більш веселі ніж друзі лицаря, яскраві та кумедні! Тому після недовгиг змагань вони узнали куди все таки вирушив герой. А самі поки що вирішили перепочити разом з друзями героя. Трохи перепочити… ну зовсім трохи!

IMG_20150616_174548

 

PS. В цій казковій історії, в пошуках лицаря прийняли участь три команди молодих козаків та козачок:

Укропи, Кульбабка, 114, Рваний кед, Мертві кролики

Веселощі та сладощі були надані шляхетним кназівством “Ромашко”. А команда переможців цих перегонів отримала все! Розповідачу ж цієї історії по вусам лилося, а в рот нічого смачного так і не потрапило.

 

Поділитись в:
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *