Кадровий науковий потенціал України

Сажнєв М., Авраменко Б.

Політичні зміни в Україні в 2014 році зрушили з мертвої точки наміри на активізацію наукової роботи та ефективності професорсько-викладацького складу університетів. Стагнація в освітній та науковій сферах України разом з дестабілізацією творчого процесу університетів вимагали цих змін кілька років тому. Взагалі, відома тенденція наукової еміграції найяскравіше показала себе в кінці 1980-их – 1990-их роках. На той час багато кваліфікованих спеціалістів покидали СРСР під впливом негативних очікувань, пов’язаних з вкрай скрутним економічним становищем країни, наслідками війн в Афганістані та Нагірному Карабасі, зростанням криміналу та загальним низьким рівнем очікування позитивних змін. Втім одним з найбільш суттєвих рушійних механізмів еміграції наукових кадрів стали: можливість залишити країну тоталітарного устрою, високі очікування на економічний добробут в країнах світу з демократичним ладом, який взагалі є найбільшим стимулюючим фактором для розвитку прогресивної науки.

Науковий потенціал — це сукупність ресурсів і можливостей сфер науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), що дає змогу за наявних форм організації та управління ефективно вирішувати господарські завдання. Складовими наукового потенціалу є кадри, кошти, матеріально-технічна база, інформаційне забезпечення. Поняття “науковий потенціал” можна застосовувати до будь-якої сукупності наукових організацій (об’єднань у галузях господарства, міністерствах, відомствах), а також галузевих наукових організацій, розташованих на відповідній території. Відтак, можна говорити про науковий потенціал держави, оскільки вона об’єднує наукові організації різного підпорядкування. Науковий потенціал України об’єднує 1452 підприємства та організацій: академічні (372 установи та організації); галузеві (831 дослідна установа та організація); вузівський ( науково-дослідні сектори і кафедри 175 вищих навчальних закладів); заводський ( наукові та дослідно-конструкторські підрозділи об’єднань і підприємств 76 установ). Окрему сферу становлять інші організації, до яких належать наукові підрозділи і групи музеїв, архівів, бібліотек і книжкових палат, метеослужби, геолого-розвідувальні станції та ін. Переважає галузевий сектор (57,2%). [4, 7]

Науковий потенціал України об’єднує 1303 організації, майже половина з яких відносяться до підприємницького сектору економіки, 39,5% – до державного, 13,7% – вищої освіти та 1 організація – до приватного неприбуткового сектору. Найбільша кількість організацій підпорядкована Національній академії наук України (206 організацій), Міністерству освіти і науки (144), Міністерству промислової політики (129), Українській академії аграрних наук (119), Міністерству аграрної політики (90), Міністерству охорони здоров’я (39), Академії медичниих наук (37), що загалом становить 58,6% організацій, які займались виконанням наукових робіт. [10]

Таким чином за період з 1990 р. по 2009 рік кількість людей, які займались науково-технічною діяльністю зменшилось з 313,1 тис. осіб до 95 тис. осіб. Питома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП скоротилася з 1,36 % у 1990 р. до 0,9 % у 2008 році. [9]

Таким чином, ситуація в українській науці характеризується існуванням величезного розриву між рівнем досліджень провідними науковими школами і загальним рівнем і активністю дослідницької діяльності в цілому. Тривожними є тенденції у системі відтворення і створення наукових знань в природничих і технічних науках, які мають критичне значення для підтримання необхідних темпів науково-технологічного розвитку України.

Значна частина наукових кадрів вищої кваліфікації зосереджена у вищих навчальних закладах та в галузях господарства, в органах державної влади. Серед них, кількість фахівців, що мають ступінь доктора наук становила 13 866 осіб, кандидатів наук — 81,2 тис. осіб. Фахівці отримали посади закордоном, що дозволило суттєво підняти науково-технічний рівень зокрема. [8]

Особливо гостро питання постало в 2013 році. В цей час зайшла мова про те що темпи «витоку мізків» можуть загрожувати національній безпеці країни. На 2013 рік основним відштовхуючим фактором була вкрай низька для наукового співробітника зарплата. [11].

Загострення політичної ситуації на початку 2014 року, яка проявляється можливістю повномасштабної війни з РФ, загрожує ще більше пришвидшити цей процес та призвести до незворотних втрат держави.  Додатково слід згадати міграцію наукових діячів всередині України. Окупація Криму та частини Донецької та Луганської областей змусили переїжджати в інші регіони університети та викладачів. Частина з них залишилась на окупованій території з політичних чи економічних міркувань. На малюнку 2 можна побачити на початок 2014 року особливість працевлаштування науковців тяжіє до таких областей як: Київська, Харківська, Дніпропетровська, Львівська, Донецька. Досить велика кількість науковців також зосереджена в АР Крим та в Луганській області. Кількість внутрішньо-переміщених осіб на цей момент ще дуже складно підрахувати. Беручи до уваги кількість вимушених переселенців на малюнку 1 можна побачити тенденцію переміщення населення в Харківську, Київську, Дніпропетровську, Запорізьку, Одеську, Житомирську, Полтавську та Львівську області. Можна припустити, що так само розподілені й наукові працівники, які покидають окуповані території.

1

Мал. 1. Інфографіка переміщення вимушених переселенців їз Сходу України та Криму [1]

Незадовільний стан науки та освіти в Україні тісно пов’язаний з політикою екс-президента та міністра освіти Д.В.Табачника. Усі напрямки змін в освіті та науці повторювали напрямки руйнування цієї сфери в РФ, що зокрема зауважив Б.Кагарлицький [3]. Розпочаті в Україні зміни мають дати поштовх для розвитку науки  та збільшити привабливість роботи в сфері освіти та, що найбільш важливо, надати можливість реальної світової інтеграції українських вчених в освітній процес, що обов’язково поліпшить інвестиційний клімат, підштовхне науково-технічний розвиток країни.

До основних пріоритетів розвитку науково-технічної діяльності України можна віднести запобігання надходженню застарілих та малоефективних технологій; сприяння застосуванню сучасних високоефективних технологій, розвитку наукового потенціалу та кадрового забезпечення; створення умов для розширення і збільшення кількості інноваційних структур (технопарки, технополіси, бізнес-інкубатори, інноваційні центри, інноваційні біржі). [6]

Основними  механізмами реформ мають стати мобільність науковців та викладачів вищих навчальних закладів, підвищення соціального статусу науково-педагогічних і наукових працівників, зменшення навантаження на викладачів, забезпечення здорової та справедливої ​​конкуренції на ринку освітніх послуг, перехід від системи держзамовлення до сучасних методів державного фінансування, концентрація фінансових ресурсів держави в провідних університетських центрах, стимулювання інтеграції університетів та наукових установ, забезпечення академічної та фінансової автономії вищих навчальних закладів, заохочення приватного інвестування в сферу вищої освіти і наукових досліджень. [2, 5]

2

Мал. 2. Карта наукового потенціалу України на 2014 рік.


 

Список джерел:

  1. 24tv.ua [Електронний ресурс] / Карта переселенців зі Сходу та Криму (Інфографіка), 4 серпня 2014 – Режим доступу: http://24tv.ua/news/showNews.do?karta_pereselentsiv_zi_shodu_ta_krimu_infografika&objectId=471408
  2. Osvita.ua [Електронний ресурс] / Стратегия реформирования высшего образования, 11.2014. – Режим доступу: http://ru.osvita.ua/vnz/reform/43883/
  3. Rru [Електронний ресурс] / Клан высокоинтеллектуальных людоедов, Б Кагарлицкий, 20.06.2013. – Режим доступу: http://www.russia.ru/video/diskurs_14086/
  4. Диссертации и авторефераты Украины / Трусій О.М. Територіальна організація наукового потенціалу України. – Анотація до роботи. – 2008р. – Режим доступу:  [Електронний ресурс]
  5. Міністерство освіти і науки України, www.mon.gov.ua [Електронний ресурс] / Стратегія реформування вищої освіти в Україні до 2020 року, Київ – 2014р, 75с.
  6. Н.І.Климович. Особливості та специфіка розвитку науково-технічної діяльності в Україні. – Економічний нобелівський вісник. 2014. № 1 (7) – Режим доступу: http://duep.edu/uploads/vidavnitstvo14/ekonomichnij-nobelivskij-visnik-114/7617.pdf
  7. Навчальні матеріали онлайн [Електронний ресурс] / Науковий потенціал: суть, структура, динаміка, 200? – Режим доступу: http://pidruchniki.com/1392050738590/rps/naukoviy_potentsial_sut_struktura_dinamika
  8. Науковий потенціал: суть, структура, динаміка. Регіональна економіка: підручник / за ред. Є. П. Качана. – Тернопіль : ТНЕУ, 2008. – 800 с.
  9. Національний інститут стратегічних досліджень [Електронний ресурс] / Про стан та перспективи розвитку науково-технологічного потенціалу України. Моніторингова доповідь, грудень 2009 р. – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/Monitor/December2009/12.htm
  10. Олійник Я. Б., Трусій О. М. Науковий потенціал України: регіональний аспект формування і використання. Геополитика и экогеодинамика регионов, 9.02.2014 – Режим доступу: http://geopolitika.crimea.edu/arhiv/2014/tom10-v-2/002oleinik.pdf
  11. Уніан.нет [Електронний ресурс] / Эксперты говорят, что темп «утечки мозгов» из Украины угрожает нацбезопасности, 10.07.2013. – Режим доступу: http://www.unian.net/society/809759-ekspertyi-govoryat-chto-temp-utechki-mozgov-iz-ukrainyi-ugrojaet-natsbezopasnosti.html
Поділитись в:
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *