Патріотизм.

Отже. Сьогодні вже жовтень 2015 року. Події листопада 2013. Події всього 2014 року заставили багатьох подивитись навколо себе та почати щось робити. Жахи режиму Януковича, надії на зміни в перші дні Майдану. Черга надій та розчарувань протягом грудня 2013-лютого 2014 року. Радість перемоги та жахи очікувань в кінці лютого 2014. Екзистенціальний жах з 27 лютого 2014 року. Депресії, жахи, смерті, надія та розпач, сльози кров та піт протягом всього 2014 року. Нові обличчя та інший вигляд старих знайомих. Патріотизм та зрада. Злоба та розпач, надія та радість. Маса емоцій, маса подій і все ще не закінчено.
Ми вже інші. Такими як раніше не будемо ніколи — не ми, ні наші діти, ні наші близькі які все це бачили. Світ поділився та знов зійшовся в одне ціле. Зрадники та патріоти. Труси та хоробрі. Ми знайшли своє місце але війна закінчується. І нам треба якось жити далі.
Все ще залишається декілька прикрих моментів які нас турбують: візуально ми не бачимо необхідних реформ, людина все ще залишаються лише гвинтиком, на місцях багато старих людей із старим підходом до «вирішення проблем».
Отже.
Фактично на цей момент можна говорити про реальну нецелесобразність військової агресій рфії, й про стан тихого закінчення війни. Санкції та несиметричні методи допомогли. Тобто це є перші «дзвіночки перемоги». Якою вона буде? То кожен вирішить для себе — пам’ятаєте — кожну війну можна розв’язати легко але майже неможливо закінчити. Тому після кожної війни багато людей не хотіли визнавати остаточної перемоги. Більш за все існую теорія однієї світової війни розпочатої російською імперією в 1914 році та маючу декілька стадій холодного та гарячого конфлікту.
Ще раз — фактично Україна перемогла рфію. Відстояла свою територію й продовжить тиснути на агресора до повного повернення своєї територіальної цілісності. Без усіляких маріонетичних «держав» що будуть руйнувати країну. Ви готови визнати перемогу?
Далі. Кожен з нас чітко визначив ще в 2014 році що кількість тих хто прикривав агресора, виправдовував усі його дії, випадав в риторику, в брехню, в образи досить велика серед тих хто нас оточував. Вони не визнавали факту російської агресії, ненавидили західний світ, зневажали українську мову, наші прапор та герб, керувались правом «правий той хто сильніший». А що зараз? Вони «перефарбовуються», готові визнати багато чого в чому раніше були незворушними. Що робити? Чи це добре чи ні? Власне ми цього й добивались — визнання ними фактів, включення логічного мислення, демократизацію поглядів. Не можна казати про всеосяжність процесу але він є, й швидко набирає темп. Тобто це також — перемога. Однозначно. Звісно ми повинні зробити висновки й пам’ятати ці «погляди» які підтримували агресора — але зараз ці люди зрозуміли хибність своїх переконань й поступово визнають що право «сильного» на військову та будь яку іншу агресію це погано. Зараз ці люди будуть ходити разом з нами під прапорами. Да що далеко ходити — навіть палатки опозиційного блоку — блоку війни проти України вивісили державні прапора поруч із своїми. Зрозуміло це тому що «була команда зверху». І також чітко зрозуміло що це за верх такий аквафрешний. Втім це також визнання нашої перемоги по одному з ключових питань: Україна єдина.

Що далі.

Далі ми будемо будувати нову країну та виправляти стару систему — там де вона не буде гнутись — міняти на нову.

Далі будемо з обережністю приймати допомогу новопофарбованих, й не давати їм ніяких керівних або освітніх посад.

Далі будемо робити країну для нашого подальшого щасливого життя а для наших дітей та онуків.

 

Поділитись в:
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *