Думки. (25.10.2015)

День виборов

День тиші

Просто тихий недільний день

Хтось ходив на головування, а хтось як сидів на місці так і сидить, як не закликай підняти п’яту точку й хоч щось зробити заради себе. Люди. Ви усі різні й не винні нікому бути однаковими. Втомилися від обіцянок-ціцянок. Хтось втомився від бороти, Хтось вже відпочив і знов до бою.

Так ось що я маю сказати сьогодні.

Пам’ятаю колись було дуже соромно за президента який не міг двох слів зв’язати. Падав від яйця, поводив себе як ведмідь якого одягли в «пінжак з карманами» та привели в цирк. Смішно було? Ну трохи було. Але набагато більш було соромно, й за себе й за нашу Україну, яку він представляв.

images

Ще більш соромно було за його «книжки», за його «вчене звання», за його «реальні декларації» о прибутках при нереальних витратах. І рота постійно нам усім затикали. Приймався Закон за Законом, в яких тхнуло радянщиною, усі писані в них правила з одним тезисом: “я начальник ти дурак”.

Тобто – ви. Ви – дураки. А вони начальники. Й президент – «ведмідь в пінжаку з карманами» й його підлеглі – «чесні люди». Ми знали, обговорювали це на кухнях а на людях знов одягали личину «усе в порядку».

Намагались боротись з кривдою, але це все було марно – робилось все щоб ми зрозуміли що все що він зробив – це назавжди. І не лише там наверху – кожен провінціальний начальник держустанов також вважав себе «ведмедем в пінжаку з карманами», наслідував бандитську логіку. Крав, брехав, посміхався.

А зараз що нічого не змінилось? Зовсім нічого?! Тобто ви нічого не помічаєте? І вор на місці й закони ті ж самі, й нових людей немає? Все як було? Чи може все ж таки змінюється? Так! Потрохи, іноді ривками, але ж змінюється.

Мене за відстоювання своєї позиції на кафедрі називали «бу-бу-бу». А що треба було – бити в пику? Чи стріляти? Я гідно відстоював свою позицію поки на спині скупчувалась калюжа від єхидних плювків та отрути. А в лице лише посмішки або «ви/ти ж розумієш». Ну нічого – речі й постирати можна. А ось плювальщики свою репутацію навряд чи відпрасують. Зараз ще плюються, але набагато обрежніше.

Зараз ми бачимо. І малого і великого, кожен з яких ходить під сонцем, й вдає що «пінжак з карманами» на них змалку був. Або з неба впав. Зараз їх також сором не мучить, але зараз кожен отримує свою частину правди. І ми більше не одинокі, нас вже критична більшість, просто не всі ще стали досить хоробрими, це зрозуміли й також стали «бу-бу-бу».

Але ж відстоювання людьми своєї позиції, якщо вона чесна, становиться все сміливішим! Ви також це помітили?

Дякую, Георгію Туку та Козаків, за натхнення.

PS. Ніякої зневаги до герою мультфільма! Це як раз простий хлопець, який просто робив свою справу і викликає повагу. “Пінжак з карманами” – це взагалі про ведмедів у цирку. Хижаків-начальників. Перевдягнутих в цивільне. Які вважають себе “учьоними”. Та ще й такми які усіх надурили.

Поділитись в:
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *