Значення оцінювання знань, вмінь та навичок за допомогою кредитно-рейтингової системи

Сучасна освіта в Україні в наш час проходить через етап перетворення та формування новітньої та незвичної кредитно-рейтингової системи оцінювання знань, вмінь та навичок студентів. В наш час ще не існує жорстких єдиних стандартів оцінювання комплексу знань, вмінь та навичок отриманих студентами в ході викладання дисциплін у вищих навчальних закладах. Не зважаючи на те що широко впроваджується Європейська система оцінювання рівня знань, в окремих університетах країни вона існує разом з національною. Це вносить цілий ряд труднощів, як власне для студентів так і для викладачів. Якщо країна прямує до єдиної системи оцінювання то необхідно спиратись на загальноєвропейській досвід, тобто треба перетворити всю систему вищої освіти, переробити навчальні плани, здійснювати перепідготовку викладачів, внести зміни в навчальне навантаження та переглянути перелік дисциплін, що викладаються в університетах на тих чи інших спеціальностях. Це пов‘язано з дуже великими витратами часу та коштів і неможливо на сучасному етапі існування української вищої освіти.

Реальними строками переходу до єдиної Європейської системи оцінювання знань, при найкращих прогнозах, може бути не менш ніж 5 років при максимальному навантаженні на всі галузі освіти. Ще більш важливим фактором є той, який визначає власне специфіку освіти та роль в неї не лише знань, а й вмінь та навичок. За весь свій період існування сучасна освіта набула своїх власних методів викладання, було утворено логічний та цілісний комплекс дисциплін, сформована інфраструктура викладання та специфіка навчання, тому тотальний перехід до іншої системи оцінювання призведе до необхідності руйнування набутого з метою утворення нового. Це не є коректним рішенням та призведе до появи не лише позитивних рис навчання, характерних для Європейської освіти, а й до ряду негативних рис. Головною причиною впровадження системи оцінювання є необхідність збільшення якості освіти.[11; 12]

Якість освіти потрібно розглядати не тільки як результат, але і як процес, в якому характерна динаміка розвитку, представлена як змінами в діяльності освітніх установ і самої особи, так і трансформацією, оточуючого їх соціального, економічного, технологічного і політичного середовища. Якість освіти не вичерпується тільки власними цілями і цінностями діяльності учбових закладів, воно повинне більш повно відповідати потребам суспільства: соціальним, економічним, культурним збільшенню їх внеску у розвиток суспільства, в його людський потенціал. Постійно, і кожного разу на новому соціально-економічному рівні суспільства, актуалізується проблема розвитку освітніх систем в цілому, а її центральними тенденціями служать орієнтація на особу і на створення оптимальних умов для її навчання, розвитку і виховання; стандартизація змісту освіти, проектування освітніх систем, управління ними і оцінка їх якісного рівня.

Якість освіти – це комплексний показник. Одночасно це система (модель, організація і процедури), яка гарантує для тих, хто навчається необхідний суспільний розвиток:

  • співвідношення мети і результату навчання;
  • забезпечення ступеня задоволення очікувань учасників освітнього процесу від освітніх послуг, що надаються;
  • певний рівень знань, умінь, навиків, компетенцій, розумового, фізичного і етичного розвитку особи;

З позицій сучасної дидактики виділяються наступні характеристики якісної освіти:

  • концептуальний рівень змісту відповідає рівню науково-технічного прогресу;
  • їй характерні міждисциплінарний, компетентностний і діяльністний характер;
  • воно враховує інтереси, бажання, можливості і індивідуальні особливості тих, хто навчається;
  • воно має варіативний, альтернативний і проблемний характер навчання з широким використанням інформаційних технологій;
  • вона сприяє створенню різних культурних середовищ для полікультурної освіти в цілях духовного збагачення і формування готовності жити в поліетнічному середовищі;
  • їй характерні незалежний характер оцінювання результатів учбової праці і ступеня розвитку особи;
  • вона забезпечує умови для самооцінки, самоатестації і самоврядування в навчанні і розвитку.

В даний час відмітною особливістю розвитку освіти в світі є підвищена увага урядів більшості країн до проблем якості і ефективності освіти. Освіта стає стратегічною областю, що забезпечує національну безпеку, про конкурентоспроможність країни починають судити по рівню освітньої підготовки підростаючого покоління. Багато країн об’єднують зусилля в розробці методології, технології і інструментарію порівняльних досліджень якості освіти. При цьому основна увага приділяється не ранжуванню країн по рівню підготовленості студентів, які  вчаться, а поясненню відмінностей, що існують між країнами, виявленню чинників, що впливають на результати навчання, особливо тих з них, які визначають найвищі досягнення. Сьогодні створюється система моніторингу якості освіти в світі. У ній вже бере участь близько 50 країн, а організаторами досліджень є Міжнародна асоціація за оцінкою учбових досягнень. Основні концептуальні підходи таких досліджень розробляються з урахуванням їх практичної значущості для всіх країн–учасниць, проводяться в строгій відповідності з єдиними інструкціями і правилами, кожен етап дослідження контролюється міжнародними експертами, а при аналізі результатів і побудові міжнародної оцінної шкали враховуються особливості виконання завдань у всіх країнах.

Ми вважаємо за необхідне гнучке пристосування існуючої в Україні системи освіти до Європейських норм з обов‘язковим врахуванням позитивних рис, які вже існують в системі вищої освіти. Реструктуризація і гармонізація національної системи вищої освіти припускає:

– впровадження багатоступінчатої моделі освіти;

– введення кредитово-модульної структури учбового процесу;

– формування передумов для забезпечення академічної мобільності студентів і викладачів;

– створення нової системи забезпечення якості.

Здійснення даного завдання можливе за допомогою впровадження передових механізмів і технологій навчання, що, у свою чергу, обумовлюється необхідністю структурних перетворень в системі вищої освіти. Говорити про повну готовність до входу в Болонську систему навчання складно, оскільки крім рішення відповідних правових, організаційних і інших питань необхідно подолати багаторічну інерційність стереотипів імперативної педагогіки. Одна з головних труднощів на шляху до Болонськім перетворень – психологічна і, деколи, професійна неготовність вузівського викладацького складу до необхідних змін. Цьому може сприяти поетапний, еволюційний перехід на нову систему навчання без застосування методів шокової терапії. Особливу значущість має акцентування уваги на сильних і привабливих аспектах даної системи. Зокрема, необхідне розуміння того, що кредитово-рейтингова система організації учбового процесу:

– сприяє оптимальному плануванню зміста і методичного забезпечення дисциплін з урахуванням кінцевих результатів;

– стимулює розвиток різних технологій і форм навчання у вузі;

– сприяє реалізації варіатівності учбових програм, що забезпечують індивідуальність траєкторії навчання;

– лібералізує учбовий процес і орієнтує його на студента, стимулюючи самостійну роботу;

– удосконалює процес оцінки якості освоєння освітніх програм;

– покращує якість організаційно-адміністративної роботи, сприяючи створенню у вузах сучасних систем менеджменту якості освітніх послуг;

– сприяє інтеграції вищої освіти в Україні з світовою системою вищої освіти.[9]

Повноцінний перехід до кредитово-рейтингової системи припускає не тільки рішення різного роду організаційних і інших питань, але і наявність відповідних фінансових ресурсів і конструктивну співпрацю з відповідними міжнародними структурами. Дуже важливо при здійсненні трансформаційних реформ враховувати явні переваги і сильні сторони, традиційної вищої освіти, оскільки при розумному синтезі традиційної і нової систем можна отримати якісно нові результати.

Найбільш суттєвою рисою, яка не приймається до уваги в рамках кредитно-рейтингової системи, є власний досвід та робота викладача. Важливим вважаються лише набуті студентами знання під час вивчення тієї чи іншої дисципліни з ігноруванням їх особистості, вмінь та навичок використовувати матеріали, які вони отримали в якості багажу знань. Вміння використовувати ці знання й набувати нові, вміти опрацьовувати отриманий матеріал, шукати необхідні знання та шляхи вирішення проблем, які виникають, гнучко пристосовуватись до зовнішніх обставин та бачити перспективи як власного розвитку так і сфери праці, є рисою освіченої людини. Це саме то, що потрібно виховувати у студентів. Важливу роль в якості викладання відіграє система оцінювання кваліфікації студента. Розповсюджена система модульного контролю дуже мало відповідає основним принципам кредитно-рейтинговий системи. Замість стимулювання поточної роботи ми повертаємось до системи оцінювання, яка не має суттєвих відмінних рис по відношенню до традиційної кредитно-рейтингової системи. Навіть сам термін “екзамен” присутній в кредитно-рейтинговій системі разом з відповідними документами – екзаменаційними білетами, питаннями та судженнями. Це лише значно ускладнює роботу викладача, якому потрібно працювати на «два фронти» – поліпшувати якість освіти в рамках кредитно-модульної системи, і підтримувати застарілі методи навчання, саме які й підлягають стороннім перевіркам.[21]

До того ж згідно відомому прислів‘ю: «багато знання уму не навчає» яке дуже вірно характеризує сучасну систему розподілення оцінювання в якої переважну, майже однозначну роль мають лише знання студентів, а не їх вміння та навички. Тестова система фінального контролю дозволяє оцінити знання студентів лише в ході перевірок які, за звичай, проводяться два рази за семестр і називаються “модулі”, що не дозволяє оцінити вміння студентів використовувати набути ними знання. Не завжди, навіть творчі запитання в тесті дозволяють зрозуміти, як саме студент вміє використовувати набуті знання, що відображає відірваність теорії від практики. При цьому чим більшим є тест, тим він відірваніше від практики. В деяких випадках зовсім неможливо сформувати коректне запитання яке б охоплювало не лише знання студентів, а й творче мислення, вміння аналізувати та виконувати певні види праці. В сучасній освіті для перевірки знань студентів використовуються тести які при всій своїй об‘єктивності не враховують індивідуальний підхід та призводять до переоцінення знань по відношенню до вмінь та навичок. Це не так важливо для зацікавлених студентів, у яких рівень знань, вмінь та навичок знаходиться на одному рівні, але утворює цілий ряд проблем для викладача, який розуміє, що відповіді на ці тести у двох студентів мають зовсім різну ціну й часто не відповідають дійсному стану речей. Тут мова ведеться про заздалегідь зазубрений до модуля матеріал, який буде забутий студентом протягом найкоротшого проміжку часу, йому необхідна оцінка, а не знання, вміння та навички, він отримав добру оцінку й більше нічого не треба. Такі студенти протягом року не роблять жодного зусилля отримати ці знання, вміння та навички, виконати додаткові завдання, та проявляти ініціативу і зацікавленість в предметі. Одночасно бувають ситуації, коли творча людина може отримати більш низьку оцінку в наслідок об‘єктивних факторів: не хватило часу для виконання завдання, заплутане творче завдання було зрозуміло не зовсім коректно, й надана невірна відповідь  та ін. Особливо актуальним це є для гуманітарних, філософських дисциплін, до тих дисциплін, що потребують великої кількості практичних вмінь й можуть бути оцінені лише в ході семінарських та практичних робіт, а досвід інших учбових закладів це наглядно демонструє.[9; 24; 28; 34]

Таким чином, встає питання: як можна збільшити роль набутих вмінь та навичок при оцінюванні окремого студента? Ми пропонуємо переглянути роль викладача в ході роботи зі студентами, та збільшити вплив практичних, семінарських та самостійних робіт на стогову оцінку, яку вони отримують за прослуханий кредит.

Треба відмітити, що кредитно-рейтингова система в структурі вищої освіти в Україні має ряд переваг перед стандартної системою освіти, основною з яких є спрощення системи оцінювання знань студентів, уніфікація та стандартизація оцінок, все це є основним напрямком руху Української освіти для входу в Європейські стандарти. Але це чисто теоретична точка зору, яка при реалізації на практиці в рамках українських реалій створила досить негативне відношення до системи як у студентів так і у викладачів.

Взагалі модульно-рейтингова, а в подальшому кредитно-рейтингова система була розроблена для досягнення таких цілей:

– зменшення суб’єктивізму в навчанні;

– спрощення викладання та контролю знань;

– зменшення навантаження на викладачів;

– збільшення можливості самореалізації студентів;

– спрощення діалогу між студентом та викладачем;

– формування майбутнього вчителя або викладача з високим рівнем кваліфікації.

Те, що ми спостерігаємо досягло прямо протилежних результатів: збільшився суб’єктивізм у виставленні підсумкової оцінки, що пов‘язано з необхідністю паралельно використовувати дві системи оцінювання на підсумковому етапі (на екзамені): національну та 100 бальну. Структура навантаження та форми звітності викладачів значно ускладнилися кількості предметів, які викладаються, збільшилось, а кількість годин академічного навантаження залишилась «радянською». Звичайно, в рамках економічної кризи в Україні це можливо пояснити нестачею коштів на адекватне збільшення заробітних плат при зменшенні навантаження на викладача, як академічного так і в кількості предметів, що викладаються. Але неможливо збільшити якість знань не вкладаючи значні кошти в систему освіти.

Ще однією негативною рисою, яку неможливо не згадати, є той факт, що студент перестає бути особистістю в структурі такого контролю, тому що оцінювання відірвано від критеріїв, які повинні вимагатись від творчої особистості студента як майбутнього викладача чи вчителя. Єдиним, що має значення, згідно існуючої форми звітності, є звітна документація: тобто результати фінального та проміжного кредитно-рейтингового контролю. Викладання перестало бути творчою роботою, а сам викладач став машиною, що видає завдання та контролює їх виконання.

Для того, щоб розкрити сутність проблеми та знайти оптимальні шляхи виходу з цієї ситуації потрібно розглянути систему оцінювання в роботі. Зараз оцінювання студентів реально проводиться лише на проміжних напівсеместрових контрольних роботах: модулях. При чому, хоча в теорії враховуються, як негативні оцінки (двійки та пропуски) так і позитивні, що були отримані протягом року на практичних заняттях, на практиці роль поточного оцінювання та його вплив на кінцеву оцінку занижено до мінімуму. Отримані негативні оцінки студент може відпрацювати за декілька хвилин чи навіть секунд, отримавши оцінку “задовільно”. Більш того саме швидке відпрацювання стимулюється сучасною системою освіти, тому що такий вид діяльності зовсім не відображений в роботі викладача та не враховується в його академічному навантаженні. Навіть враховувати цей час в щотижневий, альтруїстичний, день самостійної роботи зі студентами частково є порушенням: цей день відведено лише для її оцінювання, а не для відпрацювання пропусків та незадовільних оцінок.

Таким чином, стандартною стає ситуація, коли студент, який ефективно працював протягом року, сумлінно виконував семінарські завдання, займався самопідготовкою, набув належних знань, вмінь та навичок отримує такий же самий, а навіть і менший бал, ніж той студент, який прогуляв завдання, але протягом кількох хвилин відпрацював необхідні теоретичні питання предмету, не вміючи зовсім використовувати їх на практиці.

Тобто відбувається реальне логічне протиріччя коли викладач вимушений ставити занижену оцінку відміннику (навіть розуміючи, що даний студент відмінно знає предмет, але йому просто «не пощастило»), і завищуючи оцінку «двоєчнику» завдяки його вдачі та використанню недоліків системи оцінювання на свою користь. Більш того, викладач опиняється в положенні коли обидва з них можуть апелювати до управляючих органів, чи навіть суду, щодо неадекватної оцінки: це розуміють викладачі, розуміють самі студенти, більшість яких все ж є достатньо сумлінними. Але, погіршення ситуації це питання часу: достатньо відбутись одному серйозному прецедентові і проблеми лавиноподібно захлиснуть буквально кожного викладача.

Паралельне існування “радянської” системи оплати праці та стимулювання разом з Європейською системою оцінювання перетворило працю викладача на паперову роботу, в якій нагромадження різних форм звітності вже значно перевищило попереднє навантаження тих часів коли викладачі приймали екзамени в усній чи письмовій формі по білетам, в той же час не збільшивши величини окладів (ставок). Спостерігається погіршення ситуації в робочому навантаженні викладачів: кількість робочих годин, які не оплачуються збільшилась завдяки самостійній роботі, заповненню надлишкової документації, переробці власних навчальних комплексів в рамках нової системи оцінювання та ін. Збільшується відповідальність викладачів. Це призводить до цілком логічного зниження якості викладання: замість підготовки до своїх основних предметів викладачі вимушені витрачати час на роботу по заповненню додаткової документації, готувати ряд проміжних пакетів документів, які не відносяться до його прямої роботи. А ті студенти, які не мають бажання набувати знання, а за мету ставлять лише отримання оцінки, використовують систему недоліків кредитно-рейтингової системи.

Також важливо те, що в структуризації роботи на практичну і самостійну самостійна робота яка повинна виконуватись студентами самостійно, а її результати висвітлюватись за вимогами викладача, у вигляді рефератів, поточної перевірки, окремих докладів, виконання практичних завдань вдома, термінологічного опитування та ін. має крайнє низьке значення в структурі кредитно-рейтингової системи.

Таким чином, ми можемо назвати наявні проблеми:

  • відірваність системи оцінювання студента від об‘єктивної реальності;
  • відсутність впливу на фінальну оцінку реальних поточних результатів роботи студентів;
  • механічність роботи, яка направлена на виставлення фінальної оцінки;
  • відсутність творчої риси та особистості студента, як майбутнього викладача, в структурі оцінювання;
  • суттєве зростання відповідальності та багаторазове збільшення звітної документації викладача, як по кожному з предметів, так і в цілому.

Для усунення чи нівелювання вищеназваних проблем ми пропонуємо здійснити більш логічний підхід до структури оцінювання та навчання, взагалі. Перш ніж висунути рекомендації необхідно зробити деякі акценти. Дослідження системи кредитно-рейтингового навчання продемонструвало, що один з її основний плюсів э спрощення роботи викладача, що повинно обернутись зменшенням годин навантаження та суттєвим збільшенням заробітної плати. Згідно співвідношенню навантаження в Європейських учбових закладах та закладах України, в нашій країні необхідно скоротити учбове академічне навантаження мінімум в 3 рази, та виключити інші види діяльності з роботи викладача. До відома, в цілому по Європі та США рівень зарплат викладачів без вченого ступеня в 2-3 рази вищий за середню по Україні, що саме говорить о престижності та повазі країни до викладача. Але цілком зрозуміло, що зміни як суми заробітної плати так і самої структури навчання,  закладається в бюджет фінансовими органами країни, які не зацікавлені в цьому, тому це питання далі не розглядається.

Не сподіваючись на допомогу держави необхідно використовувати те найкраще, що вже є в наявності й не потребує витрат коштів та значних витрат часу. Головний акцент треба робити саме на організації та формах роботи викладачів та студентів. Ми вважаємо за необхідне розробити та впровадити строгу систему контролю й оцінювання усіх видів роботи студентів, також реструктурувати навантаження та ступінь відповідальності викладача, зробити логічним та обґрунтованим  використання традиційних форм контролю поряд з загальною системою оцінювання.

З метою підвищення ефективності викладання предмету та роботи зі студентами треба змінити структуру оцінювання знань, вмінь та навичок. В сучасній системі оцінювання, головною проблемою є вкрай завищена оцінка за фінальний контроль, в той час, як значення поточного контролю, який складає основну долю роботи студентів, значення занижене (до 10%). Індивідуальні навчально-дослідні завдання (ІНДЗ) поліпшують ситуацію, збільшуючи роль самостійної роботи від 0 до 10%. Втім, ми вважаємо, що це також дуже незначні цифри,  які треба суттєво збільшувати.

Розглянемо загальні принципи кредитно-рейтингового контролю знань. Для прикладу візьмемо предмет,  який викладається протягом року, контроль знань проводиться за допомогою звичайних модулів, фінальне оцінювання відбувається за результатами 4 кредитів. Кожній кредит оцінюється в 25 балів, при загальній граничній сумі в 100 балів, які відповідають 100% знанням предмету. Таким чином, контрольні модуля (далі: контрольні) дають 50 балів за семестр, до яких додається половина від середньоарифметичного результату оцінок студента, отриманих протягом навчання. В підсумку отримуємо 105 балів 5 з яких необхідно відкинути для запобігання перевищення ліміту в 100 балів. Отже уся сума оцінок отриманих студентом відкидається як надлишкові при вдалому написанні контрольних робіт, що є некоректним по відношенню до роботи як самого студента так і викладача. [рис. 1]

Рис. 1. Система контроль знань без ІНДЗ.

 

ІНДЗ покращують ситуацію, але не вирішують проблеми. Сума оцінок за семестр, знов таки, не враховується, а видаляється як надлишкова, сума балів за ІНДЗ, як і за самостійну роботу протягом року оцінюється лише в 10 балів, що відповідає 10%, а це дійсно занадто мало (рис. 2).

Рис. 2. Система контроль знань з ІНДЗ.

 

На нашу думку, на самостійну роботу повинно відводитись від 30 до 60% матеріалу, що вивчається, а також необхідно включати поточні оцінки до суми балів, які будуть реально враховуватись.

Для цього ми пропонуємо ввести пропорційну систему оцінювання в рамках якої при врахуванні проміжних та фінальних результатів враховуються не лише оцінки за виконану контрольну “модульну” роботу, а й результати оцінювання практичних або семінарських занять та самостійної роботи.

Ми рекомендуємо наступний підхід. При контролі знань кількість балів за кожний модуль треба зменшити з 25% до 15%. 5 балів додається як середня арифметична оцінка протягом кредиту, та середньоарифметична оцінка за самостійну роботу.  Перший, другий та третій модулі складаються із суми оцінок, отриманих власне за них (15%), поточних оцінок (5%) та оцінки за самостійну роботу (5%). Четвертий модуль повинен включати оцінку власне за нього, а також поточну оцінку та оцінку за ІНДЗ (рис. 3).

Рис. 3. Пропорційна система з виділенням самостійної та поточної роботи.

 

У випадку специфіки предмету який викладається, або робочої необхідності можливо включати перевірку самостійної роботи студентів в контрольну  “модульну” роботу, збільшити оціночний бал з 15% до 20%. Ця ситуація типова коли оцінки за самостійну роботу студентів не виставляються окремо. Тоді перший, другий та третій модулі будуть складатися із суми оцінок власне них та з оцінки за самостійну роботу (20%) і поточної оцінки (5%). Четвертий модуль буде включати саме оцінку за нього, а також поточну оцінку та оцінку за ІНДЗ (рис. 4).

Рис. 4. Пропорційна система з виділенням лише поточної роботи.

 

Допуск до екзамену відбувається в разі відсутності заборгованості студента по предмету. У випадку відсутності студента на заняттях протягом певного часу відбувається відпрацювання усіх пропущених тем з виставленням оцінки як і при традиційній системі, але в цьому разі недостатньо лише отримати будь яку задовільну оцінку й вдало написати контрольну роботу. Її написання на максимум балів дає лише 60% знань, вмінь та навичок (по 15 балів за кожний модуль), що в рамках традиційної системи оцінюється на три бали (від 60 до 75% оцінка – «задовільно»). Решту балів необхідно отримати продемонструвавши вміння та навички у виконанні завдань семінарських робіт та за самостійне набуття знань.

Таким чином, можна зробити висновок, що впровадження пропорційної системи  оцінювання знань, вмінь та навичок дасть викладачу та студенту ряд переваг:

  • у студентів з‘являється прямий стимул отримувати максимальні оцінки на поточних заняттях (семінарських та практичних);
  • студенти зацікавлені в набутті знань самостійно, тому що отримують за самостійну роботу бали протягом року;
  • у викладача спрощується система контролю: оцінки виставляються в академічному журналі, за поточний, модульний зріз та за самостійну роботу безпосередньо на заняттях і не треба враховувати ніяких «додаткових балів» в кінці семестру;
  • система є абсолютно прозорою: протягом всього семестру її результати доступні кожному студенту для перегляду, в тому числі і з метою поліпшення своїх результатів шляхом відпрацювання тем, переписування модулів, набуття більш високих поточних оцінок.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

  1. Аванесов В.С. Композиция тестовых заданий. – М: Арена, 2002.
  2. Аванесов В.С. Математические модели педагогического измерения. – М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 1994. – 26 с.
  3. Анастази А., Урбина С. Психологическое тестирование. Изд-ие 8-ое – СПб., 2004.
  4. Бадарч Д., Нарамцецег Я., Сазонов Б.А. Организация индивидуально-ориентированного учебного процесса в системе зачетных единиц. -М., 2003.
  5. Бляхеров И.С, Руднев С.А., Фролов Н.Н., Соколов Э.М. Многоступенчатое высшее профессиональное образование: профильный подход//Высшее образование в России. -2003. -№ 4.
  6. Габай Т.В. Педагогическая психология: Учебное пособие. – М.: Изд-во МГУ, 1995.—160 с.
  7. Гершунский Б.С. Образовательно – педагогическая прогностика. Теория, методология, практика: учебное пособие. М.: Флинта: Наука,2003. –768 с.
  8. Гласс Дж., Стенли. Дж. Статистические методы в педагогике и психологии. – М.: Прогресс, 1976. – 495 с.
  9. Жигунов В.В., Фролов Н.Н. Опыт разработки и эксплуатации рейтинговой системы//Проблемы образования в современной России и на постсоветском пространстве: Сб. статей. -Пенза, 2005.
  10. Ингекамп К. Педагогическая диагностика / Пер. с нем. – М., 1991.
  11. Капустина Г.Ю. Рейтинговая система оценки учебной деятельности студентов. _ М., 1999.
  12. Касимов Р.Я., Зинченко В.Я., Грандберг И.И. Рейтинговый контроль //Высшее образование в России, 1994.- №2.- С. 83-92.
  13. Касимов Р.Я., Сафонов А.Ф., Лукьянов Б.В. Рейтинговая автоматизированная система управления обучением студентов //Новые информационные технологии в образовании. М.: НИВО, 1994. Вып.1.- 64 с.
  14. Коссов Б.Б. Личность: теория, диагностика и развитие. Учебно-методическое пособие для высших учебных заведений. – М.: Академический проект. 2000. – 240 с.
  15. Крысько В.Г. Психология и педагогика: Курс лекций.-М., 2004.- 336 с.
  16. Майоров А.Н. Теория и практика создания тестов для системы образования. –М., 2001.
  17. Мелецинек А. Инженерная педагогика – М.:МАТИ, 1998. -185 с.
  18. Михеев В.И. Моделирование и методы теории измерений в педагогике. –М., 1987.
  19. Многоуровневая система образования и качество подготовки специалистов//Материалы VI межвузовской учебно-методической конференции. -М., 2004.
  20. Нейман Ю.М., Хлебников В.А. Введение в теорию моделирования и параметризации педагогических тестов. –М., 2000. – 168 с.
  21. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования. Учебное пособие. /Под ред. Е.С. Полат/. – М.: Издательский центр “Академия”. – 2001. – 272 с.
  22. Организация вузовской системы образовательных кредитов: Метод. пособие/Н.Н. Фролов, Г.В. Сундуков, В.В. Жигунов, В.А. Голутвин. -Тула, 2003.
  23. Педагогика и психология высшей школы. Учебное пособие Ростов-на-Дону, “Феникс”, 2002. – 544 с.
  24. Положение о рейтинговой системе обучения, контроля и оценки качества подготовки специалистов в университете / Тверской государственный университет, Факультет повышения квалификации преподавателей вузов. Тверь, 1998.
  25. Попов Е.И. Система РИТМ: принципы, организация, методическое содержание//Высшее образование в России. -1993. -№ 4.
  26. Равен Дж. Педагогическое тестирование. Проблемы. Заблуждения. Перспективы. -М.,1999.
  27. Реан А.А., Бордовская Н.В., Розум С.И. Психология и педагогика: Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2001.—432 с.
  28. Рейтинговая система оценки знаний и качества работы студентов при преподавании курса “Сопротивление материалов” /Сост.: В.Э. Герстенбергер, Т.П. Мартынова- Красноярск: КИСИ, 1993.- 16 с.
  29. Сазонов Б.А. Система зачетных единиц и организационно-экономические аспекты модернизации высшего образования. -Вып. 5.-М, 2005.
  30. Сафонов А.Ф., Зинченко Е.А., Грандберг И.И., Шелеев Н.С., Касимов Р.Я. Рейтинг в вузе: закономерное и случайное//Высшее образование в России, 1994. №3. С. 66-77.
  31. Сергеенкова В.В. Управляемая самостоятельная работа студентов….
  32. Скок Г.Б. Как проанализировать собственную педагогическую деятельность. Учебное пособие для преподавателей. Москва. 2000. – 100 с.
  33. Фролов Н.Н. Ритм и качество//Вестник высшей школы. -1991. -№ 8.
  34. Фролов Н.Н., Клейнерман А.Л. Реализация положений Болонской декларации в Тульском государственном университете//Новые образовательные технологии в учебном процессе: Сб. науч. трудов. -Вып. 2.-Тула, 2005.
  35. Челышкова М.Б. Теория и практика конструирования педагогических тестов: Учебное пособие. – М.: Логос, 2002. – 432 с.
  36. Чернилевский Д.В. Дидактические технологии в высшей школе: Учебное пособие для вузов. – М.:ЮНИТИ – ДАНА, 2002. – 437 с.

Опубліковано вперше в 2011 році. Монографія:

Соціальні дослідження Запорізького регіону: теорія, практика, методика: монографія; за заг. ред. Н.М. Сажнєвої. – Мелітополь: Люкс, 2011. –  С. 128-142

Поділитись в:
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *