Проблеми українського парламентаризму 2 ч.

Продовжуючи тему проблем українського парламентаризму, я би хотів зупинитися на такому ганебному явищі, як «політична проституція». Мені хочеться висловити свою думку, щодо причин цього явища.

У попередній статті, я хотів донести думку, про те що в нашому парламенті не вистачає культури, тому, що люди які займають крісла депутатів сидять не на своїх місцях. Але серед наших парламентарів поширена, ще одна негативна практика. Багато хто з політичних діячів продає свій голос за гроші. Або переходить з однієї політичної партії в іншу.

Звісно, що багато з цього процесу залежить від самих людей. У тих хто приходить до влади низькі моральні якості та майже немає патріотичного виховання. Ті хто продають свій голос, або місце у партії рідко думають за країну та покращення в ній.

Але на мій погляд існує більш суттєва проблема, яка дозволяє багатьом депутатам так гидко себе вести. Ця проблема – це недостатня ідеологізація партій. Саме, тому, що більшість партій не виражає свою ідеологічну позицію формується, така ганебна тенденція. Якщо ви уважно подивитесь на передвиборчі рекламні ролики партій то ви почуєте, що завгодно: байки про соціальний захист, обіцянки про покращення життя та звісно захист пенсіонерів та інвалідів. Але майже ніколи не звучить чітка ідеологічна позиція партії. Тобто під час ролики, або якогось іншого виду агітації потрібно чітко сказати ми ЛІВІ, або ми ПРАВІ,або ми ЦЕНТРИСТИ.

Це потрібно, для того, щоб ускладнити процес переходу з однієї партії в іншу. Наприклад, буде дуже дивно звучати, що представник партії «Правий сектор» перейшов до партії комуняк, дивно звучить, правда? Або представники партії «Свобода» влились до партії соціалістів. Теж якось ріже слух. А чому так? А все дуже просто, ті партії, що я назвав мають чітку ідеологічну основу, яка не дозволяє депутатам та політичним діячам переходити.

А ось інші партії такі як БПП, Народний фронт, Оппоблок та інші цього не мають. Хтось з вас може назвати їх ідеологічний вектор? Я наприклад не можу. А гарним прикладом того, що я кажу є діючій мер мого міста – Сергій Мінько. Я не агітую за нього чи проти, також я не буду давати оцінок його діяльності. А просто скажу, що спочатку він був у «видатній» Партії Регіонів, а коли влада змінилась то швидко перейшов до БПП. Тобто поки бандит-Янукович був при владі, усіх це влаштовувало, а коли його вигнали то багато хто став патріотом та долучився до патріотичних сил.

Я думаю багато хто з вас бачить цей процес, майже на всій території країни. Колишні «регіонали» одягають жовто-сині стрічки та приходять знову до влади. Тому обираючи ту чи іншу силу, дивіться уважно на яку ідеологічну основу вона спирається та має її взагалі…

Дякую за увагу! Слава Україні!

 

Поділитись в:
  •  
  •  
  •  
  •  

One comment

  • Михаил

    Так, згоден – наші партії часто густо це просто “фасад” для бізнес інтересів (або як раніше – стара «партійна звичка»: говорити, робити та думати – це три різні, взаємовиключні речі). Принциповість це абсолютно необхідна ознака нормальної партії чи політика який себе поважає, а її відсутність – це фактично привід для демонтажу партії взагалі, та знищення особи політика як політика. Втім ми живемо в часи змін, і не можна все спростити, будемо дивитись по вчинкам, та по тому чи зробили вони, ці тарі-нові політики, певні висновки чи так і не навчились нічому. Але цього замало – ще треба згадати людей які обирають, й вони самі не менш “непринципові”, а в цьому я бачу брак віри. Віри в Бога, в один одного, в науку, в краще.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *