Відставка Абромавічуса та шлях

Кожен раз до того усі заклики до “майдану#998” були так чи інакше ініційовані кремлем. Війна четвертого покоління це тонка матерія і грані між “гнєвом правєдним” та “маніпуляцією ворога” не завжди можна помітити.

Ми знаємо що йде війна. Ми знаємо що її специфіка та методи надають можливість існування в Україні тих хто власне вважає окупацію нормальною, а рф – партнером.

Війна потребує концентрації влади.

Але революція навпаки – децентралізації влади, зачищення економічного та політичного поля від елементів попереднього режиму, та суттєве зростання народної свободи. Революція постіндустріального суспільства, так звана “кольорова”, цією свободою наділяє, стимулює та прислуховується в першу чергу до освіченого середнього класу, який повинен складати переважну більшість населення країни для її ефективного існування.

Сьогодні те що відбувається, а мова йде про відставку Абромавічуса, може бути хорошим приводом для агресора – рф створити вакуум влади. Ми усі пам’ятаємо як вони використали попередній. Війна в 21 сторіччі. Війна в Європі. Перший з Другої Світової війни “перерозподіл” території. Війна з Україною. Війна на витривалість продовжується. На свій народ РФ явно начхати, що ми й бачимо по великій кількості дій проведених для запобігання відновлення демократичного ладу, й що точно підпадає під визначення державного тероризму.

Цей терорист-держава невійськовими методами впливає на шлях України до ліберально-демократичного ладу.

Цей вплив:

  • на скомпрометованих прокурорів (а такі скоріш за все скомпрометовані усі без винятку, з теками про усі злочини там в рф, на лубянці) та деяких адвокатів;
  • на моральну сторону гуманізації суспільства – перевертаючи в інформаційному полі здорові ініціативи на якесь безглуздя для телеглядачів;
  • на підтримку економічних зв’язків бізнесу таким чином щоб залежність від рфії вимагала власників бізнесу та деяких робітників закривати очі на війну
  • на те щоб в інформаційному просторі продовжували працювати ти ж люди які замість реальної журналістської чи розважальної роботи створювали «продукцію» з гнилим душком на російській мові про те які смішні та дурні ці «укри». Це, до речі, я вважає однією з найперших та надважливих задач – звільнення та повне переформатування інформаційно-медійного простору, й, нарешті, стимуляція нормальної журналістської діяльності замість жовтої та «угодной» журналістики.

Можна багато казати про різні рівні війни, але не хочеться відволікатись від думки.

Думки про те що цей вплив також розповсюджується на людей при владі яких «м’якою» силою підштовхують до думки що лише збереження феодального устрою в Україні дає їм можливість існувати.

Про те що поки ситуація в рф не тане настільки критичною що їм буде не те що до України, а й до власних кордонів.

Про те що поки вони (імперія рф) не ведуть війни на власній території, вони будуть продовжувати захоплювати знищувати та підкорювати інші країни та окремі частини планети. Але то їх біль.

У нас же крім надскладного питання як вирватись з їх тенет також висить дамоклов меч економічної ситуації, погіршення якої на руку лише тим хто хоче зберегти своє зверхнє ставлення до інших. До людей які спробували влади й зжились з розумінням особливостей феодального відношення до «крепостних»: своїх підлеглих робітників або виборців. В першу чергу умних та відповідальних, бо на них усе тривається.

Але демократизація, коли вони стануть рівними, не віртуально, а реально, доведеться рахуватись з ними. І цю думку мають ті хто заважає технократам-варягам робити свою справу. Я впевнений що будуть зроблені певні висновки, що ситуація не стане критичною, до того рівня що активна частка громадян все ж таки почне знищувати те феодельно-крепостне, що вже так набридло.

Пугає інше – ми вже проходили чергу таких випробувань, і не хочемо ілюзій. Ілюзій змін чи перемоги. Ілюзій свободи чи реформ.

Ми віремо в те що це станеться, тому що знаємо що так буде. А рф, разом з підплічниками боїться цього, тому що знає що так буде. Питання лише одне: якою ціною.

І це питання не до людей – їх більшість і процес змін незворотний. Це питання до влади рафії та місцевих феодалів, їм доведеться проливати кров щоб запобігти реформам. Чи хочуть вони пройти Сирійський шлях, чи все ж таки хватить розуму на Південно-Корейський.

А у нас лише один механізм – боремось, й поборемо!

Поділитись в:
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *