Загальні зміни у економічних відносинах між містом та сільською місцевістю. (Чорновик статті)

Сажнев М.Л., аспірант.

Загальні зміни у економічних відносинах між містом та сільською місцевістю. (Чорновик статті)

 

В час економічної кризи в державі відбуваються зміни в структурі взаємовідносин між містом та сільською місцевістю, потребує перегляду структура основних функцій, виконуваних містом та сільською місцевістю. Суттєве значення має також низка негативних явищ, що відбуваються на даний час в аграрному та промисловому секторах державного виробництва. Економічний фактор отримує все більше значення при аналізі явищ, що відбуваються в селі та місті, вплив цього фактору в наш час є основним при аналізі взаємовідносин між містом та сільською місцевістю – він впливає як на соціальні зміни, так і на рекреаційну діяльність населення, а також на еколого-охоронну роботу держави. Питання про затрати коштів на тій чи інший вид діяльності зайняло перше місце серед населення при вирішенні такого типу проблем.

Вирішення проблем економічної кризи є вирішальним у сьогоденному державотворенні. У ракурсі нових змін в аграрному законодавстві треба більше  уваги приділяти до зарубіжного досвіду країн, що вже вирішили ці проблеми. Економічні питання в географії є найбільш актуальними та суттєвими при вивченні змін у сьогоденному суспільстві. Реструктуризація та відновлення ефективного функціонування аграрної сфери, вплине на становлення сільської місцевості на нових умовах, призведе до поліпшення продовольчого та економічного стану міста, змінить негативні тенденції у формуванні нових взаємовідносин між містом та сільською місцевістю.

Приділяючи увагу до виявлених тенденцій в сільській місцевості відмічено ряд факторів що гальмують зміни в розвитку господарства. Відсутність початкового капіталу у багатьох фермерів для утримання повноцінного господарства, великі відсотки банківських кредитів, збиткові ціни на сільськогосподарську продукцію на переробних підприємствах, відсутність доброї техніки, комплектуючих та паливно-мастильних матеріалів, незадовільна транспортна інфраструктура – усе це суттєво шкоде розвитку сільської місцевості. Незадовільні умови проживання у багатьох селах призводять до зменшення населення сільської місцевості, до «старіння села» яке досягло таких розмірів, що їх відродження тільки за рахунок внутрішніх резервів стало неможливим. Тепер значна частка селян (34% населення сільскої місцевості країни по даним на січень 1998 року) – це люди старше працеспроміжного віку. Тому зараз виникає проблема виживання села, а його збереження можливо лише при врахуванні його функціональних можливостей на сьогодення, їх різноманіття, виходячи з територіальних особливостей тієї чи іншої території, з її соціальних, природних, історичних та екологічних умов соціального розвитку.

Нормальний розвиток аграрного сектору сільської місцевості можливий лише в тому випадку, коли державна політика буде спрямована на допомогу сільському виробнику – фінасово-економічну, ресурсно-технічну та законодавчу пільгову в тій мірі в якій держава здатна це зробити. Досвід розвинутих країн демонструє необхідність такої допомоги сільському виробнику для досягнення реально економічно вигідного результату окремим фермером чи аграрним підприємством – для стимулювання усього аграрного сектору.

Економічна ефективність ще існуючих колхозів та совхозів зараз дуже сумнівна, їх збитковість забирає багато державних коштів – щорічне погашення боргів, які рік від ріку зростають та знов погашаються до наступного року. Звісно це стосується не усіх сільскогосподарських підприємств, а лише значної їх частини. Економічний аналіз показує, що 1/3 ефективно працюючих господарств дають 2/3 товарної продукції аграрного сектору країни, при цьому ці господарства відчувають труднощі в іі реалізації3. Вже зараз є декілька більш активних підприємств що змінили свій статус та вже є більш-менш самостійними, отримують прибутки та демонструють це на конкретних прикладах.

Указ Президента України «О неотложных мерах по реформированию аграрного сектора экономики» задіяв механизм приватизації земли, що дозволить з´ясувати дійсне положення прцівників на селі, надасть їм економічний сатус хозяїв та допоможе підняти рівень видобутку сільскогосподарської продукції – в усякому разі в майбутньому.

Це переконує у необхідності зміни статусу існуючих КСП з наданням їм можливості самофінансування, отримання свого прибутку, дати для цього законодавчу базу яка б надавала можливість працівникам навчаючись на власних помилках отримувати свій прибуток, шукати найкращі можливості для досягнення своєї цілі. Але це стосується не тільки приватних власників – майбутніх фермерів, досвід здобутий перспективними підприємствами – в минулому КСП переконує в раціональності великих товариств (але не збиткових існуючих КСП збитковість яких призведе до витоку державних коштів, до економічної дестабілізації), їх можливість отримувати більші прибутки та мати більші конкурентні можливості ніж приватний земельний власник з невеликою земельною ділянкою .

Цікавим прикладом є зарубіжний досвід товариства с обмеженій відповідальністю Трейльського району Латвійськой республіки у якому під час приватизації були відмічені таки особливості – по-перше, уся матеріальна база приватизуємого КСП була збережена «..до останнього гвинтика»2, це дозволило зекономити кошти на будування МТС та на придбання сільскогосподарської техніки; по-друге, уся виробляєма товариством продукція преробляється на своїх приватних маленьких переробних заводиках, котрі дають змогу отримувати гідний для споживання продукт (це хлібопекарня, маслобійний та м’ясний комбінати невеликої потужності). Далі уся ця продукція розвозиться власним автотранспортом до власних же крамниць у місті. Не маючи посередників товариство дає змогу усім своїм  робітникам отримувати більші прибутки від своєї праці – такий підхід дозволив знизити ціну на власну продукцію яка проходить усі фази видобутку без участі любих сервісних, транспортних та переробних організацій. Були також досягнути безконфліктні відносини в рамках самого підприємства чого неможливо уникнути при приватизованні окремих матеріальних та технічних засобів КСП різними власниками.

Економічні вигоди отримані при цьому також дуже суттьєво – заснування окремої сучасної ферми коштує набагато більше (заснування приватної ферми в Німеччині потребує 0,7-1,0 мільйонів марок), ніж економічне пристосування вже існуючого хазяйства до нових ринкових відносин із зміною вида власності на землю та майно КСП. При цьому аналіз досвіду показує, що найбільш рентабельними є великі або дуже великі хазяйства як це відмічено вище не залежно від виду власності – товариства з обмеженою відповідальністю, власні хазяйства чи навіть акціонерні товариства (їх частка серед власників аграрних земельних ділянок дуже незначна 1,5 до 5%, що є наслідком суттєвої правової незахищенності при такій формі земельної власності) так у США такими господарствами є такі з 1000 та більше гектарів – такі господарства можуть себе дозволити придбання найбільш ефективної сільскогосподарської техніки та забезпечити ліпше її використання, кращий догляд за нею. Таким чином вони постійно користуються досягненнями НТП в області с-х техніки та технології досягаючи значно більшої продуктивності праці ніж дрібні власники. Далі приводиться таблиця розподілу ферм США за вартістю реалізованої продукції наприкінці 80-х років*.

  Показники Обсяг реалізованої продукції в 1985 і 1988 рр.
Дрібні  до 40 Середні 40-250 Великі 250-500 Особливо великі 500 і більше Всього
Кількість ферм:Тис.%Частка в обсязі реалізації сільськогосподарської прод. % 

Кількість ферм:Тис.%Частка в обсязі реалізації сільськогосподарської прод.

1985 р.
163772 10 54424 41 663 17 271 32 2274100 100
1988 р.
 157773,1 8  48322,4 32  693,2 18  291,3 42  2158100 100

 

На собівартість сільскогосподарської продукції суттєво впливає також  транспортний фактор – дороги незадовільний стан яких збільшує витрати, зменшує транспортну доступність території а це особливо важливо для виробника швидко псующійся продукції.  “Важливою проблемою, від розв’язання якої залежить поліпшення умов життя сільського населення” – відмічає Л.О.Шепотько,- “є дорожно-транспортна. Головні транспортні артерії села – автомобільні шляхи. Від їх наявності і стану залежить не лише дальше піднесення сільскогосподарського виробництва. Велику роль у поліпшенні матеріальних та культурно-побутових умов на селі відіграють автомобільні шляхи з твердим покриттям і регулярні автомобільні маршрути між рядовим селами і районним центрами, залізничним станціями , центральними садибами колгоспів і радгоспів, локальними центрами, де зосереджено середні школи, медичні установи, побутові підприємства, що обслуговують ряд сіл. Враховуючи значення автомобільно-транспортної проблеми в житті сучасного села… …дорожнє будівництво має зайняти відповідне місце у планах економічного та соціального розвитку і мусить бути підкріплене необхідними фінансовими та матеріальними ресурсами.”1

Але, мабуть, головною проблемою є відношення самого селянина до роботи яку він виконує. В. Щербак так висловлює це ставлення: «… багато хто ще оре, щоб орати, сіє аби сіяти, йде на ферму, щоб надоїти аж 1500 л молока; така робота ніколи не дає морального та тим більше матеріального задоволення”  корову з річним надоєм на власному обійсті не триматиме (в середньому надої за рік складають 3500 – 4000 кг) »2

Місто також відчуває ряд негативних змін в соціальному аспекті – рост безрабіття явного або ж прихованого – (коли зарплата затримується на невідомий строк, а робочий тиждень становить 16-24 години) зменшення промислової активності підприємств, зростання прожиткового мінімуму в містах призводить до відтоку частки населення в приміську зону, чи навіть у сільську місцевість для заняття конкретною матеріальною працею на землі,– але здебільшого це особи похилого віку чи пенсіонери, для яких ця “сільскогосподарська діяльність”, як правило, несе натуралістичний характер – продукція вирощується для споживання родиною власника.

Міська промисловість, особливо виробники сільскогосподарської техніки та, звісно великі переробні заводи чи заводи харчової продукції мають дуже суттєвий вплив на формування та розвиток сільского господарства країни але у свою ж чергу міськи виробники залежать від попиту на ту продукцію яку вони виробляють. Так попит на вітчизняну агротехніку може суттєво підняти рівень промислового виробництва, а більша фінансова доступність сільскогосподарської техніки зменшить затрати сільського виробника при придбанні та обслуговуванні цієї техніки.

Призупинити спад в аграрному секторі – задача досить реальна, особливо якщо проводима протекціоністська політика держави буде спрямована ні на тотальну підтримку сільского виробника, але на найбільш перспективного та ефективного господаря, який буде працювати не «тому, що треба», а для отримання найбільшого прибутку при цьому буде бережно відноситись до навколишнього середовища, охороняючи та відновлюючи землю на якій він отримує цей прибуток. Становлення сільській місцевості в світі нових економічних відносин, певною мірою, буде поштовхом для розвитку міст, для формування раціональних взаємовідносин між цими природно-суспільно-територіальними спільностями.

* М.М. Махненко. Майбутнє села: фермери чи колгоспи і радгоспи. Демографічний стан і ринковий механізм регулювання соціально-економічного розвитку села та відродження села. – К., “Урожай”, 1992, – с. 63-65

  1. Л.О. Шепотько. Дальше зближення соціально-економічного розвитку міста і села. – Київ, товариство “Знання” – бібліотечка на допомогу лектору “Аграрна політика КПРС у дії” – 1978. С. 21-22
  2. Село: сучасна політика і стратегія розвитку НАН України.Ред. Л.О. Шепотько – К. 1997 с. 88
  3. М.М. Махненко. Майбутнє села: фермери чи колгоспи і радгоспи. Демографічний стан і ринковий механізм регулювання соціально-економічного розвитку села та відродження села. – К., “Урожай”, 1992, – с. 63-65
  4. АПК: экономика, управление, – 1994,№6, с. 14-20. И.Буздалов. «Особое внимание тактике аграрной реформы»
  5. АПК: экономика, управление – 1994, -№6. – с. 48 К. Белге, Д. Шпаер. Сельское хозяйство в Восточной Германии: шансы и проблемы
  1. Турабелидзе Н.Г. Землеустройство и земельные кадастры в Грузии.- с.28-29 //Аграрная наука №1, 1998, с. 12-20
  2. Трейси М. Сельское хозяйство и продовольствие в экономие развитых стран: введение в теорию и политику. –М., 1995
Поділитись в:
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *