Монополія смертельна хвороба, пацієнт, збираєтесь лікуватись або вмирати?

Олігархи. Корупція. Популісти. “Тарифні майдани”.

Все це різноманіття термінів приховує одну надзвичайно просту річ про яку не говорять в голос. Про монополії. Ці терміни відволікають увагу від дійсної проблеми. Ми знаємо про що мова, ми на кожному кроці бачимо ці монополії, бачимо й симптоми їх існування у вигляді популізму, двомислення, приниження одних іншими, хабарів та загальної депресії від життя. Бачимо всі ці прояви боротьби монополістів за надприбутки. І не розуміємо. Або не заважаємо монополістам нас дурити бо й самі хочемо стати монополістами. Але ж все просто: є хвороба монополії та симптоми її проявів. Вона заразна. І, як ми всі знаємо, симптоми стають все більш сильними й руйнівними. Жахливі симптоми.

Чи смертельна ця хвороба? Так однозначно, вона приводить до повного колапсу суспільства.

А чи є з цього вихід? Так звичайно, й лікується ця хвороба дуже просто й швидко, ліками під назвою конкуренцією

Іноді ще говорять “здорова конкуренція”. Але ми не будемо надавати епітетів, скажемо просто що саме поняття конкуренції ми вже прекрасно знаємо, якби не вона ми б зникли з планети Земля як вид. А Україна не витримала б свого часу і року життя при тотальних економічних монополіях. Так на той час було важко, небезпечно, але ті часи створили фундамент для майбутнього малого бізнесу. Бізнесу тієї самої “здорової конкуренції”. Він ще далекій від особливостей конкуренції в сталих суспільствах, і будь де він далекий ідеального бачення “здорової конкуренції”, тому просто не будемо виводити “градацій сірого”. Просто назвемо ці “ліки” своєю назвою без усіляких епітетів.

Отже є хвороба України під назвою “монополія”, хвороби яка призвела до руйнування життів та фізичної загибелі мільйонів українців протягом 20-го сторіччя, здавалась непереборною, відстоювалась ідеологічно як єдино вірне рішення, але не витримала навіть наполовину кримінальної, наполовину ринкової боротьби і в епоху Незалежності значно одужала завдяки тієї самої конкуренції.

Зараз всі це розуміють, в першу чергу я маю на увазі дрібний бізнес. Кожен розуміє що таке ціна товару та послуги, знаходить нішу на ринку, шукає баланс попиту та пропозиції навіть не маючи основ економічної освіти. Все здається досить простим. Дрібний бізнес України в цілому не відрізняється нічим від дрібного бізнесу інших країн.
Покупець обирає найзручнішого продавця, для багатьох фактор ціни вже давно не є самим визначним, він поступився зручності та якості товарообміну, відкритості продавця, більшість покупців шукає найбільш збалансовані цінністно-якісні рішення для себе. І в повсякденному житті ми всі такі ж як американці, іспанці, греки чи турки. Ми однакові. Ми країна з ринковою економікою.
Але, на-жаль, не все так чудово в решті сфер та доволі інертна психологія світосприйняття.
Головна проблема в тому що найбільші бізнеси, найзначніші підприємства України як були так і залишились монополіями, лише трохи покращівши свою зовнішність, втім суттєво погіршивши свою сутність.

Ми мріємо монополіями. Ми всі живемо в якісь хворобливій фантазії щодо монополій. Вона будь де!

Вона у родині – де кожен бажає зломити волю інших й отримати максимальний контроль й мінімальну відповідальність

Вона у великому бізесу який неефективний, агресивний до робітників й абсолютно неконкурентноспроможний без паразитування на бюджеті.

Вона у малих містах де кожен шукає неекономічні засоби витиснення конкурентів з ринку, в 90 то була зброя зараз “договорнякі, “откати”, “повернення ПДВ”, контрабанда, перевищення повноважень в тому числі в судах.

Вона у політиці яка у нас є просто ширмою інтересів монополій великого бізнесу.

Вона в ЗМІ коли телеканали змагаються не якістю контету, а шукають взаємодії з великим бізнесом через ту саму політику.

Вона будь де, державна, регіональна, локальна.

І дуже багато хто все ще мріє як би “імєть всє і за ето нічего нє било”. За це навіть п’ють на святах й ця фраза викликає неабияку підтримку та радість.

Витоки цих монополій ховаються у ставленні до себе та до держави в парадигмі комуністичної партії. Тоді коли важливо мати знайомство, але байдуже як якісно працювати: відповідальність менша за винагороду яка також ніколи не була ринковою.

І нічого не змінилось в тій свідомості зараз, вона не така яскрава у молоді, але надзвичайно чітка у осіб похилого віку, сформувавши свій світогляд в комуністичній монополії.
І все б було не так важливо якби не розуміння того що паразитувати на інших більше вже не множна. Ніколи за всю історію людства монополії в політиці, управлінні, економіці не призводили до добра. Дві світові війни, мільйони знищених комуністами, жахи тоталітарних устроїв, руйнація економік монопольних держав, війни рф кінця 20-го, початку 21-го сторіччя. Все через монополію, бажання правити іншими, не мати конкуренції, руйнувати механізми запобігання руйнівним процесам.

Але не будемо про політичне чи особисте життя, повернемось до популярного економічного.

Ви бажаєте не мати конкурентів? Задушити,знищити позбутись їх будь яким чином? Ви хочете мати все та не відповідати за вчинки? Маніпулювати ними, приховуючи свої цілі в яких ваше домінування, грабіж плодів праці, контроль над іншими? Ви хочете щоб інші не змогли конкурувати з вами не через якість а через неекономічні механізми?
Тоді ви вороги. Не лише мої, а кожної здорової людини яка хоче жити в країні. Тому що прекрасно розуміє що в фазі монополії вона не протягне довго. Вони прекрасно бачать усі смертельні симптоми, й вимагають вас зупинити руйнацію. Але ворогам байдуже.

Ми не можемо переробити мислення людей, але ми маємо наголосити що саме ті сфери в яких у нас присутня конкуренція ЄДИНІ здорові, й життєздатні форми. Дрібний та середній бізнес що має чесну конкуренцію, створив нас.

Отже просто зараз ми маємо одночасну країну монополію – УССР, та країну конкурентів – Незалежну Україну. Перша гниє та розпадається вже 100 років, паразитуючи на другій. Друга витягла нас з хаосу “90-их” та тримає на своїх “плечах атланта” всю парадигму існування економіки України.

“Світ Землі достатньо великий щоб прогодувати десятки мільярдів людей, але він абсолютно малий й недостатній для апетитів лише однієї жадібної людини”.

Хто ви монополіст чи людина яка щиро радіє конкуренції: ви житель УССР чи вільний українець?

Поділитись в:
  • 1
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *