Економічне підгрунтя революції та реформи як вимога виживання нації

Люди люблять сперечатись та шукати “червоні нитки” змов. Як правило спрощуючи суспільну модель, але ускладнюючи невідому-конспірологічну (часто вигадану), й “по-Кисельову” підводять до того що за усім стоїть “еліта яка утворила змову”. Але причинно-наслідкові зв’язки завжди лежать на поверхні й видумувати їх не треба. Кілька слів про економічно-політичне підгрунтя революції. Текст взятий з коментів.

Частина про причинно-наслідкові зв’язки революції та економіки.

Longin Lisetski З думкою про те, що у нас нема лівих партій, а є тільки проросійські – повністю згоден. На жаль, подальшого розвитку та узагальнення ця думка в запропонованій (до речі, досить старій) публікації не набула. Подаю тези для трохи іншої інтерпретації піднятих питань. Після 1991 р. у нас з’яаилося досить багато елементів “справжнього” каріталізму. Ринкові ціни і багато чого ще. Але принаймні двох дуже важливих елементів “нормального” капіталізму у нас так і не з’явилося. Це – нормальний фондовий ринок чи біржа (тобто можливість для пересічної людини придбати акції прибуткового підприємства). Друге – у нас нема нормальних профспілок (на відміну від британських трейд-юніоніа чи французьких CGT чи СFDT), які б захищали інтереси трудящих (коли у людини проблема, скоріш допоможе хазяїн-працедавець, ніж профком). А яка загальна причина, наслідком якої є відсутність нормального ринку акцій і нормальних профспілок? Ця причина – фактична відсутність у нас т.зв. “доданої вартості”. Дійсно, переважна більшість наших підприємств – як би сказали при соціалізмі, “планово-збиткові”. Вони не можуть працювати без “вливань” з бюджету в тій чи іншій формі! А далі – природний наслідок. Завдяки дурним нафтогазовим грошам та іншим безмежним природним ресурсам Росія має можливості підтримувати безліч підприємств з негативною доданою вартістю. Ось чому люди, які на Заході підтримують “лівих” і профспілки, у нас підтримують Росію – аід підсвідомого бажання щось отримати з її природної ренти.

Таким чином, в “нормальних” країнах джерелом прибутку капіталістів (і основним джерелом т.зв. первісного накопичення капіталу) є “додаткова вартість” за Марксом, яка створюється за рахунок експлуатації трудящих. Звідси і ліві партії, і профспілки. У нас основним джерелом накопичення капіталу є розкрадання держбюджету. Реальний прибуток і реальну додаткову вартість у нас дають лише 10-20% підприємств. На всіх інших працівники фактично є спільниками хазяїв, яким теж дістається хоч і невелика, але все ж частинка напівлівих доходів. Фактично, попри низькі зарплати, більшість трудящих у нас все одно фактично отримують більше, ніж реально заробляють! Тому більшість у нас страшенно лякається справжніх реформ. Тому у нас люди так масово голосують за Кернеса, Вілкула, Ріната Ахметова та інших “добрих панів”. Для справжньої перемоги Україна повинна віднайти спосіб створення додаткової вартості без прихованого розпродажу ресурсів та отримання платні від Росії за підтримку її геополітики. 

Михайло Сажнєв Дрібний бізнес все ж таки спирається лише на себе, так як і середній переважно. А ось крупний дійсно підпадає під характеристику. Власне крупний намагається будь що зберегти статус-кво своєі неефективності через контроль над робітниками, через корупційні схеми в контролюючих органах, контрабанду, знищення конкуренції адміністративним та шляхом тиску. Будь яким засобом. Тобто маємо протистоянна соціалістів в обличчі крупного бізнесу (як правило представлені людьми комуністичних та бандитських часів) та бізнес середовище великої маси людей в середньому та дрібному бізнесі. А далі, Ви бачите що відбувалось в часи Майдану та зараз, в часи війни?  

Longin Lisetski Саме так! Тому у нас поняття лівих, правих, демократів, націоналістів тощо мають значення, принципово відмінні від звичних. Реально у нас прогресивною є дрібна буржуазія та українські націоналісти різних штибів. Бо тільки ліберальна ринкова економіка в національній державі може нас кудись вивести.”

Й обов’язково інша частина про зарплатні які лобіює саме великий бізнес:

Сидоренко Максим Не буду оригинальным. Но. Почему все рвут жопу против повышения тарифов, вместо того, чтоб требовать повышения зарплат с индексацией хотя бы на нулевые? Минималка смешная, пособие на ребенка плачевное. Зачем субсидии? Дайте людям зарплаты и не нужно будет с бюджета компенсировать. Если есть те кто дают взятки, берут взятки, сидят на откатах, на схумах – значит деньги в стране есть. Но они крутятся в очень узком кругу. Нужно расширить круг.

Не знаю. Но я не против тарифов – я против низких зарплат!

Михайло Сажнєв золоті слова, Максим. Часто доводиться спиняти бесіду та підкреслювати що проблема в не ринкових зарплатнях. А не в ринкових тарифах. коли виробляють багато потрібних в світі товарів з високою доданою працею, зарплатня не може не бути конвертованою. Навіть продаж ресурсів (експорт та зворотній – імпорт) оцінюють в у.е.

А тепер порахуйте самі. Раніше ви отримували зарплатню виходячи з кількості проданого власником товару,сировини. Ваша зарплатня складала частку його ціни: 5,7% – 31,3% по екс-совку, по ресурсам! А чи є у нас виробники що випускають продукцію з високим коефіцієнтом? Так і досить багато.

А тепер головне – чи була піднята зарплатня цим працівникам відповідно підвищеню ціни на товар який експортується? А ціна на товар збільшилась в гривневому еквіваленті більше ніж в три рази.

” 5,7% – 31,3%” – це вартість труда в СИРОВИННІЙ галузі вкрай НЕЕФЕКТИВНОГО срср! Розумієте – якщо зросли експортні ціни а зарплатня ні то що відбувається? Відбувається збільшення прибутків! А ті ж люди потім фінансують популітів яки кажуть щось про тарифи. Не підвищивши зарплатню еквіваленьно підвищенню прибутків. А якщо ви переведете прибутк з у.е. в гривню то отримаєте СВЕРХПРИБУТКИ, А це вже кримінальні справи до АМКУ.

Ще раз в складову ціни входить заробітна плата яка складає і 1000% у наукоємних галузях, ми беремо лише сировинну. Дивіться прикад:

Ціна експортна 2013 року:

сировина – 50%

робота – 6%

видатки (транспортні, амортизація, накладі, корупціонні) – 34%

прибуток – 10%

Ціна експортна 2015 року:

сировина – 50%

робота – 2%

видатки (транспортні, амортизація, накладі, корупціонні) – 34%

прибуток – 14%. 

А тепер візьміть будь яке реальне українське виробництво де відсоток зарплатні починається з не з 6, а з 30%. А прибуток фірми зазвичай 5-10%. Порахуйте.”

От і вся арифметика.

Поділитись в:
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *