Думки. (2.09.2016)

“Судити треба не людину, судити треба вчинки” (Сажнєв Михайло)

Свого часу я казав що прийде час коли колаборанті та зрадники будуть голосно кричати “Слава Україні”, прикриватись прапорами, будуть наслідувати нас, вони мімікруюють під те що ми робили, вдягали, казали в ті лихі часи 2013-2014 го, під те чим ми є й були в ті страшні часи, в той час коли вони погрожували смертю всім майданівцям, називали прапор “тряпкою”, Україну неіснуючою державою руского міру, коли вони пропонували розчавити танками людей на Майдані, тих хто слухав росіянську пропаганду та відтворював її будь де на людях з піною доказуючи яка гарна росія та яка погана Україна.

В той же час гинули хлопці, друзі, знайому, кращі, в той час коли я віддавав все що міг щоб їм допомогти. В той час коли я не спав ночами роблячи те що я можу краще за все, робив свою справу як завзятий, пошируював правду, заспокоював людей, просив, умоляв, знаходити спільне, не слухати пропаганду, розвіював дезинформацію, намагався зібрати українців до купи навіть, в першу, чергу тих хто став жертвою пропаганди, коли відчував сором та постійно шукав як допомогти тим хто страждає, одночасно відчуваючи себе в ворожому оточенні, якому лагідно та чесно намагався донести правду. Зчепивши зуби, тримаючи ком емоцій в собі, виливаючи їх назовні його лише на самоті та із своїм котом.
Вони не слухали, вони ненавиділи та несли цю ненависть навколишнім. Вони бажали мені смерті та погрожували розправою. Я про це мовчав щоб “не роздмухувати”. Я був один у ворожому середовищі.

Зараз вони роблять саме те про що я казав, мімікрують, я впевнився в цьому 1-го вересня, але все виявилось набагато гірше ніж я сподівався: вони відсунули та тих хто свого часу стояв за правду якнайдалі, когось викинули на вулицю, когось зацькували, знищуючи морально та дегуманізуючи цих людей в спину. Я знов один. Нічого дивного.

Просто хочу про це нагадати, про те що я казав що так буде.

Але я ніколи не гадав що стану непотрібним, буду фактично використаним ворогами для досягнення їх мети, що суспільство буде бачити їх але не жодного з тих хто зупинив війну та боровся з ними в той час. Морально доводлячи неприпустимість ненависті, розкриваючи факти, доказуючи логічну неспроможність російської та про-російської дезинформації. Я втратив тисячі годин лише в той жорсткий період на припинення хвиль ненависті що лилась від рф. Тепер я ніхто, а вони в центрі подій з “Слава України”, той яку вони ненавидли й гарантовано ненавидять й зараз. Їх Україна то країна без українців. Російська провінція. Маленька російськомовна держава в якій повинна жити чиста нація “рускоговорящіх”, так щоб інші “не нагнєталі”. Взаємодія культур яка приховує зросійшення й люту ненависть в цьому “многокультурном городє” до всього українського, до “нєруского”.

Я майже на вулиці. Я мозоль на нозі та заноза на причинному місці, я “мішаю калєктіву”. Я інший, я “Міша-бу-бу-бу”, який завжди говорив правду й відстоював верховенство права над кривдою, доказував неприпустимість зневаги до інших та ворожого ставлення, просив не травити нікого й сам постійно опинявся на місці жертв.
На питання навіщо не можу відповісти, просто я такий є. У мене гостре відчтуття справедливості й абсолютно чіткі критерії поганого та дорого. Я нетолерантний до брехунів та зрадників, я не терплю приниження інших, я завзято захищаю слабких і себе коли хтось намагається поставити мене в слабке положення. Я не терплю двомислення та маніпуляцій, я відчуваю їх й реагую на це. Або чесно або ніяк і “не треба нас дурити” (Загородній Володимир Васильович).

Щоб розуміти треба пам’ятати, пам’ятати все, кожну деталь. Для цього треба писати.

Я не засуджую тих людей, я пишу про це щоб Ви зрозуміли – вони не відповіли ні за своїх слова ні за вчинки, вони не просто продовжують принижувати та ненавидіти, вони перейшли на наступний рівень. Вони знищують тих, хто міг притягнути їх до відповідальності. У них немає сорому, немає поняття честі, вони не були зупинені вчасно й зараз стали ще більш агресивними та сильними. Вони позбавились від загроз й закріпили своє положення. Так як януковощ свого часу в Україні. Так і ці люди.
В 2015-році прийшов їх час. Зараз вони намагаються приховати те що робили в 2013-2014 – в часи величезного морального перелому були відвертим зрадниками та ворогами українців, втім офіційно, на людях “зберігаючи нейтралітет”: “ето нє моя война”, “нельзя воевать с росієй”, “крим сам ушел”.

Судити треба не людей, а вчинки. Але вони почуваються впевнено, вони сподіваються що ніколи не будуть засуджені й для цього збільшують кількість скоєного зла.

Поділитись в:
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *