Держава Україна – право на існування. Культура, війна, демократія.

“В побуті” (магазинах, транспорті, на вулиці), в Мелітополі доводиться переважно спілкуватись російською. Нажаль. Відстоювати право спілкуватись мовою держави де ти проживаєш тут важко. Але я не “рускоязичний”. Я можу спілкуватись трьома мовами, але українська в Україні – головна. Це не можна піддавати сумніву. Це аксіома і по іншому бути не може. Лише одна мова, одна культура, одна чесна історія. З повагою до менших культур та національних свобод для кримсько-татарьскої нації, але з єдиним українським культурним простором. Без винятків. Українець – маєш знати, поважати, відстоювати(!) все українське в Україні. Неповага має каратись. З часом – виключно суворо.
 
Більше того це є наша стратегічна інформаційно-культурна безпека від агресора. Як ви знаєте у нашій війні саме інформаційний фактор фінансується в сотню разів більше ніж уся разом взята підтримка “горячої” війни (“найгарячіший” за військовими витратами 2014р.). Так ведуться війни нових поколінь. Те що хтось цього не розуміє не робить його вартим уваги. Як дитину яка влаштувала істерику за те що їх заборонили бігати по шосе перед автівками що їдуть з шаленою швидкістю.
 
Відмовляти у праві Україні бути унітарною (цілісною), відстоювати політичні(!) вимоги нашого екзистенційного ворога, безсоромно наголошувати на необхідності “рускоязичних” притискувати культуру України, руйнувати в інформаційному просторі стрижневий фактор нашої військової(!) безпеки – це не “право імєть свой голос”. Це маргінальна, абсолютно кримінальна, небезпечно злочинна поведінка. Злодій також має “своє мненіе” на ваше майно, вашу гідність, на ваше життя. Демократія полягає в тому щоб не дати вчинити злочин проти вас.
Поділитись в:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *