Лауреати та скандали навколо премії.
Березень 2026 року знову повернув у центр суспільної уваги найвідомішу державну мистецьку відзнаку. Цього разу розмова вийшла ширшою за звичне оголошення переможців. Разом із іменами лауреатів публіка обговорювала нові правила відбору, розширення номінацій, відсутність переможців у кількох категоріях та претензії до прозорості рішень комітету. Для мистецького середовища це був момент, коли Шевченківська премія знову стала не лише знаком визнання, а й приводом для глибшої дискусії про критерії авторитету в культурному полі.
Ювілейний рік приніс новий масштаб
У 2026 році відзнака пройшла в ювілейному форматі. Це була шістдесят п’ята церемонія вручення, а кількість номінацій зросла до тринадцяти. Такий крок мав показати ширшу картину сучасного мистецького процесу і дати більше простору для різних жанрів та практик. Однак збільшення категорій підсилило інтерес до того, хто саме ухвалює фінальні рішення і наскільки ці рішення відповідають очікуванням спільноти.
Без лауреатів залишилися поезія, музичне мистецтво та дизайн. Такий результат одразу викликав реакцію літературного і музичного середовища, бо для багатьох це виглядало не як прояв високої планки, а як ознака суперечливого або занадто закритого відбору.
Головні імена цього року
Список лауреатів вийшов дуже різноплановим. У ньому поєдналися література, театр, кіно, візуальне мистецтво, фотомистецтво, кураторські практики та журналістика. Це добре показує, якою багатошаровою сьогодні є культура України і як державна відзнака намагається охопити не лише класичні жанри, а й нові форми публічної присутності мистецтва.
| Напрям | Лауреати і твори |
| Проза | Юрій Щербак за книгу «Мертва пам’ять. Голоси і крики» та Павло Белянський за роман «Битись не можна відступити» |
| Літературознавство і мистецтвознавство | Олеся Авраменко за книжки серії Accent |
| Публіцистика і журналістика | Олег Криштопа за документальний роман «Радіо Афродіта» |
| Концертно виконавське мистецтво | Юлія Ткач за медіапроєкт і концертні цикли 2020–2025 років |
| Театральне мистецтво | Оксана Дмітрієва за вистави у Харкові, Львові та Івано Франківську |
| Кіномистецтво | Павло Остріков за фільм «Ти космос» |
| Візуальні мистецтва | Назар Білик за меморіал українським розвідникам і серії скульптур |
| Фотомистецтво | Олена Гром за проєкт «Вкрадена весна» |
| Декоративно прикладне мистецтво | Ігор Мацієвський за проєкт «Народжені у вогні» |
| Творче кураторство | Валерій Сахарук за проєкт «30х30. Сучасне українське мистецтво» та команда виставки «Алла Горська. Боривітер» |
Показово, що серед переможців є як давно знані постаті, так і автори, чия робота особливо голосно зазвучала під час повномасштабної війни. Це додає церемонії актуального виміру. Водночас поєднання різних поколінь і середовищ підкреслило, що премія дедалі сильніше працює не як музейна традиція, а як механізм фіксації живого процесу.
Проза і документ часу вийшли на перший план
Найбільшу увагу привернула прозова номінація, де лауреатів було одразу двоє. Юрія Щербака відзначили за книгу, в якій поєднано політичне мислення, тривогу за майбутнє та спробу осмислити історичні злами. Павло Белянський отримав нагороду за роман, що виріс із досвіду війни та став одним із найпомітніших свідчень про фронтову реальність у сучасній українській літературі.
Такий вибір показує важливу тенденцію. На тлі війни особливу вагу мають тексти, які не тікають від реальності, а намагаються її зафіксувати, пояснити і пережити. Читачеві сьогодні потрібні не лише художні експерименти, а й чесна розмова про страх, пам’ять, втрату та відповідальність.
Рішення комітету показало ширшу проблему
Коли дискусія виходить за межі окремих прізвищ, стає видно головне. Мистецька спільнота очікує від національної відзнаки не лише сильного списку переможців, а й зрозумілих правил. Сьогодні авторитет формується не тільки якістю твору. Не менш важливими є прозорість голосування, чіткість критеріїв та відкритість до критики.
Цей рік також довів, що сучасна культура України вже не готова мовчки приймати рішення згори. Вона хоче публічної аргументації, ясних процедур і поваги до професійної дискусії. У цьому є позитивний бік. Гостра реакція на конкурс означає, що суспільству не байдуже, хто стає обличчям національного мистецького канону.
Що означають такі результати премії
Попри скандали, підсумки року не можна зводити лише до конфліктів. Серед відзначених робіт є тексти, вистави, фільми, фотографічні та виставкові проєкти, які справді зафіксували досвід країни у час великої війни. Вони говорять про пам’ять, травму, втрату, спротив і здатність мистецтва працювати з колективним досвідом. Через це інтерес до лауреатів не зникне після однієї церемонії.
Важливо й те, що розмір грошової винагороди у 2026 році становив 484 480 гривень для кожного лауреата. Але суспільна вага цієї нагороди вимірюється не лише сумою. Куди важливіше, чи здатна Шевченківська премія залишатися моральним і професійним орієнтиром для країни. Якщо після нинішніх суперечок комітет зможе зробити процедуру зрозумілішою, наступні роки дадуть шанс повернути в центр розмови не конфлікти, а твори.
