Рішення Ради Європи про запуск спеціального трибуналу стало значущим кроком у політико-правовій підтримці України та підтвердило готовність міжнародних партнерів працювати над механізмом відповідальності за агресію РФ. Воно демонструє перехід від дипломатичних заяв до створення окремого механізму, який має забезпечити відповідальність за злочин агресії Росії проти України.
На засіданні Комітету міністрів Ради Європи в Кишиневі було затверджено розширену часткову угоду щодо Керівного комітету Спеціального трибуналу. Документ підтримали представники 37 країн. Це рішення відкриває шлях до організаційного оформлення майбутнього судового органу, який розглядатиме питання відповідальності за агресію проти України.
Затверджена угода визначає адміністративні та управлінські засади роботи Спецтрибуналу. Вона також створює додаткові можливості для розширення міжнародної підтримки цього механізму. До процесу зможуть долучатися не лише держави-члени Ради Європи, а й треті країни, що посилює потенціал майбутньої інституції.
Глава Міністерства закордонних справ України Андрій Сибіга під час засідання порівняв майбутній трибунал із Нюрнберзьким процесом. Такий акцент підкреслює масштаб завдання: йдеться про відновлення справедливості після війни та юридичну оцінку дій, які стали першопричиною руйнувань, людських втрат і порушення міжнародного порядку.
Українська дипломатія розглядає відповідальність Росії як комплексну систему. Вона має включати три елементи: Спеціальний трибунал, Міжнародну компенсаційну комісію та Реєстр збитків. Такий підхід дозволяє поєднати кримінально-правову відповідальність із майбутнім відшкодуванням шкоди, завданої Україні, її громадянам, бізнесу та інфраструктурі.
Створення трибуналу може стати важливим прецедентом для міжнародного правосуддя. Воно покаже, чи здатні міжнародні інституції реагувати на агресію держави не лише санкціями та політичним тиском, а й повноцінними юридичними наслідками для конкретних посадових осіб.
Водночас результативність майбутнього механізму залежатиме від політичної волі держав-учасниць, якості юридичного мандата, широти міжнародної підтримки та здатності забезпечити практичне виконання рішень. Сам факт затвердження угоди не означає швидкого завершення процесу, але створює необхідну інституційну основу для подальших дій.
Для України це рішення має стратегічне значення. Воно підтверджує, що питання агресії РФ залишається в центрі міжнародного порядку денного та поступово переходить у площину процедур, документів і майбутніх рішень. Саме така послідовність потрібна для довгострокової відповідальності: від фіксації злочину до створення органу, здатного розглядати його в межах міжнародного права.
Підтримка угоди 37 країнами свідчить про наявність широкої коаліції, готової працювати над запуском трибуналу. Наступний етап буде пов’язаний із практичною організацією роботи інституції, уточненням процедур і залученням нових учасників. Для України важливо, щоб цей процес не залишився символічним, а став дієвим інструментом притягнення агресора до відповідальності.
