У Силах оборони України знову заговорили про проблему, яка рідко стає предметом публічної дискусії, але добре відома самим військовим. Йдеться про розподіл нагород між тими, хто безпосередньо тримає лінію фронту, і тими, хто служить далеко від найнебезпечніших ділянок. Військовий Володимир із позивним HI-FI відкрито заявив: захисники воюють не за медалі, однак несправедливість у визнанні бойових заслуг демотивує та ображає людей, які місяцями працюють у критичних умовах.
За словами військового, у бойових підрозділах нагороди не є головною метою служби. На фронті пріоритети інші: вижити, виконати завдання, втримати позицію, прикрити побратимів і не дати ворогу просунутися. Водночас, якщо система відзначення існує, вона має працювати прозоро й чесно. Саме це питання HI-FI вважає принциповим, адже йдеться не про формальність, а про повагу до реального бойового досвіду.
Він звернув увагу на випадки, коли військові, які перебувають на “нулі”, тривалий час залишаються без відзнак. Натомість нагороди можуть отримувати люди, які не були на передовій або не наближалися до лінії бойового зіткнення. У такій ситуації, за оцінкою військового, сама ідея бойової нагороди втрачає зміст. Відзнака має підтверджувати конкретний ризик, участь у бойових діях і особистий внесок у виконання завдань, а не близькість до штабних процесів.
HI-FI наголосив, що ніхто не заперечує важливості служби в тилу. Армія не може функціонувати лише силами піхоти чи штурмових підрозділів, адже потрібні логістика, зв’язок, забезпечення, медична допомога, планування та управління. Проблема виникає тоді, коли бойові нагороди отримують не ті, хто реально перебував під вогнем.
Особливо гостро ця проблема сприймається серед бійців, які проводять тижні на спостережних пунктах, недосипають, недоїдають і фактично живуть у постійній небезпеці. За словами HI-FI, люди можуть по два місяці залишатися без нормальних побутових умов, без можливості відпочити чи помитися, але у відповідь отримують лише подяку. Поруч із цим болісно виглядають ситуації, коли нагороду отримує військовий, який перебував у тиловій зоні та не мав прямого контакту з ворогом.
Окремо військовий підкреслив: бойові відзнаки мають вручати саме бойовим підрозділам і тим людям, які виконують завдання на передньому краї. Такий підхід важливий не лише з моральної точки зору. Він формує довіру до командування, підтримує відчуття справедливості та показує, що держава бачить тих, хто бере на себе найбільший ризик. Коли ж цього не відбувається, у військових виникає відчуття знецінення власної служби.
Бойовий досвід самого HI-FI надає його словам додаткової ваги. Він розповідав про випадок, коли його група з п’яти осіб кілька днів утримувала село на Покровському напрямку. Бої були настільки інтенсивними, що дистанція між українськими захисниками та російськими військовими подекуди становила лише кілька метрів. У таких умовах нагорода перестає бути символічним жестом — вона стає офіційним визнанням того, що людина пройшла через реальний бойовий тиск.
Тема нагородження в армії залишається чутливою, бо стосується не лише медалей чи звань. Вона безпосередньо пов’язана з довірою, внутрішньою дисципліною та ставленням до людей, які тримають фронт.
Позиція HI-FI зводиться до простого принципу: якщо нагорода називається бойовою, вона має належати тим, хто справді воює. Це не применшує ролі інших військових, але чітко розмежовує різні рівні ризику та відповідальності. Для фронтовиків справедливе визнання — це не привілей і не прохання про особливе ставлення. Це базова повага до людей, які щодня виконують найнебезпечнішу роботу на війні.
